Поблизу села Абазівка Полтавського району міліціонери разом із сільською владою знайшли трьох дітей. 10-річний Сергій, Андрій, 8 років, та 4-річна Карина сиділи в очеретяних плавнях.
— Кругом бруд, тюки з одягом, рештки їжі. А з очерету виглядають троє пар зляканих дитячих очей, — згадує Жанна Ахіджанян з обласної міліції.
Батьки дітей — 29-річна Вікторія Тростянецька та 31-річний Юрій Абрамов родом із Челябінської області Росії. Живуть у цивільному шлюбі. В Абазівку переїхали чотири роки тому.
— Людмила Кудашко, мати Юрія, вийшла заміж за місцевого чоловіка. Перевезла сюди рідню, — пояснює Наталія Шило, 43 роки, з Абазівської сільради. — За тією бабцею вони весь час путішествовали по Совєтському Союзі.
Юрій не мав паспорта. Офіційно ніде не працював. Підробляв ремонтом побутової техніки, часто випивав. Жили на грошову допомогу для найменшої доньки Карини.
— І тверезий дуже агресивний, на всіх кидався. А як нап"ється, то ховайся, — розповідає сусід Абрамова Іван Бабенко, 70 років. — Усім перепадало, хоча дітей наче не трогав. У квартирі дивани й крісла переламав. Матір бив у обличчя. Віка останнім часом почала із ним випивати.
2005 року чоловік Людмили Кудашко помер. Хата перейшла його дітям від першого шлюбу. Кудашко працювала дояркою на фермі товариства "Полтаваплемсервіс". Їй виділили службову двокімнатну квартиру. Син, невістка й троє дітей наймали квартири в сусідніх селах.
— У селі Соломахівка наче прокралися, то бабуся їх забрала до себе. Меблів накупила. Вони знову почали дебоширити. На роботі Людмилі Кудашко сказали, що квартиру заберуть. От вона їх і вигнала, — розповідає Ольга Маслій, класний керівник Сергія Абрамова.
У сільраду Кудашко писала скарги на сина. Мовляв, не виховує дітей належним чином.
На меншій було шість светриків і п"ятеро штанців
— А він лише обіцяв, що оформить паспорт, влаштується на роботу. Тоді сказали, що переїжджають у Козельщинський район. Забрали зі школи і лікарні всі документи й зникли, — пригадує секретар сільради Олена Васюта, 35 років.
За кілька днів в селі почали говорити, що бачили їх біля залізничного мосту за селом та в халабуді в лісі.
— Тоді було холодно, саме дощі пройшли. Я знайшла їх у лісосмузі. Серьожа кашляє, у Карини ручки сині, держить зелені помідори, на всіх одні кофточки. Хотіла їх забрати. Так Юрко прогнав, — продовжує Ольга Маслій. — Мій учень бачив Серьожу босим і майже роздягнутим. Дав йому носки й тапочки, нагодував супом, картоплею та бутербродом.
Пізніше родина поселилася за залізничним мостом в очереті. Частину речей лишила в хліві колишнього сусіда.
— Уже не знали, де їх шукати, — кажуть у сільраді. — А тоді на пошті підказали, що вони мають прийти по допомогу на дитину. Прийшли й кажуть: "Із дітьми все добре, вони ходять у школу в Кременчуцькому районі, ми всі довідки дамо".
17 жовтня Вікторія та Юрій накупили в магазині ковбаси, хліба, печива та тістечок. А після обіду міліція їх затримала за селом. У відділенні зізналися, що діти сидять в очереті.
— Умно поступили, — кажуть у сільраді. — Очерет високий, більше двох метрів. Річечка пересохла за літо. Як на очерет накласти купу одежі — сухо й затишно. Вітер не продуває.
Леонід Каднічанський, 54 роки, охоронець місцевого кафе "Фоліна" неподалік мосту показує витоптану галявину в очеретяних заростях і сліди від багаття.
— Я на цих лугах корів випасаю, — згадує. — То йду одного дня, а тут, в очеретах, якісь люди. Діти кругом них кружляють, костер розклали. А на зломаному суку велика шуба висить. Видно, нею вночі всі вкутувалися.
Правоохоронці віддали дітей в обласний притулок для неповнолітніх "Любисток". Їх провідує лише бабуся.
— Привезли їх пошарпаними, брудними. На меншій було шість светриків і п"ятеро штанців. Спершу вони плакали. Тоді почали проситися до папи із мамою, — розповідає завідувач притулком Володимир Гадючка. — Кажуть, що бабуся їх не виганяла, тільки батька.
Міліція збирає матеріали для порушення кримінальної справи за злісне невиконання батьківських обов"язків. Вікторії та Юрію загрожує до п"яти років в"язниці. Вони живуть по найманих квартирах. Іноді ночують у сусідському хліві.
— Я дозволив їм там скласти свої речі: стіральну машинку, якусь радіоапаратуру, мішки з одежою, — розповідає сусід Олександр Браїлко, 47 років. — Якось відкриваю вранці хлів, а вони там сплять.
— Ми будемо клопотати, щоб відібрали дітей без позбавлення батьківських прав. Усе-таки діти їх люблять. Було, коли не прийдемо, Серьожка в татка на руках. І в школу завжди ходили акуратними й охайними. От тільки в холодильнику пусто, — каже директор Абазівської школи Тетяна Цимбалюк, 45 років. — Той батько, як ведмідь у берлозі. Будиш його, і він звіріє. Колись зі столової дали дітям борщу додому. Так він наступного дня прийшов документи забирати — через приниження. Не пускав дітей на безкоштовну поїздку на виставу в Полтаву.
4 
35413
Коментарі