25 березня на офіційному сайті донецької міліції з'явилося повідомлення: "Увага! Встановлюються правопорушники". Під ним — фотографії сотні учасників мітингу "За єдину Україну" в Донецьку 13 березня. Є світлина вбитого "свободівця" Дмитра Чернявського і трьох самооборонців, яких покалічили тітушки.
57-річного Валерія Копачевського, члена Cамооборони Майдану, друзі вважали загиблим.
— Видели, что Валера лежит в луже крови. Убийцы пырнули ножом, а он и не пошевелился. Убийцы прошли мимо, — каже Семен Семенченко, начальник донецького штабу Самооборони. — Оказалось, Валера специально притворился.
— В Самооборону Майдана я записался за день до того черного четверга, — згадує Валерій Копачевський. Зустрічаємося в центрі Донецька 26 березня. Він шкутильгає на праву ногу, скаржиться на високу температуру. На лікарню не має грошей. Показує постанову, де міліціонери визнали його потерпілим під час акцій протесту 13 березня.
— Ось сюди вдарили ножем, — Валерій Вікторович плеще по правому стегні. — Ми стояли ланцюгом, узявшись за лікті. Кричали "Україна єдина!". З боку "георгіївських" у нас летіли яйця, каміння, пляшки. Біля мене стояв хлопчина років 17, трусився. Чернявський — за дві людини від мене. Коли мітинг завершився, проросійський натовп прорвав міліцейський кордон, нас притисли до автобуса. Ми забилися в салон — чоловік 70–80. "Георгіївські" били автобус з усіх боків, у розбиті вікна пускали газ. Ми задихалися, люки не відкривалися. Всередину залетів камінь, розбив голову одному з наших. Хлопці вискакували, на вулиці тітушки і міліція ставили їх на коліна. У салоні лишилися я, Діма і кілька поранених. Заскочив один тітушка, облив нас із газового балона. З ким воюєте, питаю, і одразу получаю удар по печінці. За ним — куля з травматичного пістолета. Я впав, запхнув голову під сидіння. Мене били четверо, без упину. Потім штрикнули ножем у ногу. Відчув, як лезо шкребнуло по кістці. Потім з боку Діми на мене потекло щось тепле і липке.
Копачевський показує плями на джинсах.
— Це Дімина кров. Весь мій лівий бік був у чужій крові. Бачив, як поруч хлопчина бився у конвульсіях. На моїх очах відійшов в інший світ. Потім зайшла міліція, краєм ока бачив їхні ноги. "Ты живой?" — крикнули мені. Я мовчав.
Валерій Вікторович показує посвідчення члена громадського об'єднання "Майдан" і отамана козачого корпусу.
— Я колишній мент, працював у ДАІ, — каже. — Знаю точно: у тій бійні все було чітко сплановано міліцією. Гопники змикали ряди і розступалися за їхніми наказами.
Валерій Копачевський — донеччанин, родини не має. Стоїть на обліку в центрі зайнятості, раніше працював водієм в інституті "Донжилдорпроект".
Продавщиці випалили очі
Ввечері 19 березня невідомий напав на донеччанку 21-річну Аліну, яка поверталася додому на вул. Щорса. Побив, залив очі зеленкою.
— Кричал, что я мешаю ему воссоединиться с Россией, — розповідає Аліна. Прізвища не називає, боїться помсти нападника. — Обернулась на топот. Сразу удар по лицу, а когда упала на колени — бил ногой. Стал срывать пальто, отобрал кошелек, сломал телефон. Низенький, весь в черном, на лице белая марлевая повязка. Говорил с кавказским акцентом. Не видела, из чего он лил на меня зеленку, но на месте нашли большую крышку от банки.
Аліна лікує переломи й опіки рогівки ока в лікарні. Втрачає зір, потребує операції. Нещодавно переїхала з Луганської області, працює продавщицею, квартиру винаймає. Говорить, що на жодному мітингу в Донецьку не була.
— В больнице двое милиционеров орали: "Говори как было!", третий снимал на камеру. Я в бессознании, голова крутится, а они 40 минут доставали, была ли на украинских митингах, — додає.
2 
1
Коментарі