У двокімнатній квартирі N58, на вулиці Червоногвардійській, 15, у Чернігові, чисто і охайно. Світленькі шпалери, у коридорі горить бра. В одній з кімнат багато дитячих іграшок.
— Це кімната старшої доньки Ангеліни, — розповідає хазяйка квартири Олена Литвиненко, 39 років. Вона струнка, у чорних брюках і просторій червоній футболці, з короткою зачіскою. У коридор виходить велика чорна пухнаста кішка.
— Брись, Анфіса, — сердиться господарка. — Кішка знову біля Анжелкіної кімнати виє. Треба продавати квартиру. Вона проклята, тут убивають.
Раніше це помешкання належало двом сестрам. Ті поїхали на заробітки за кордон і зникли безвісти. П"ять років квартира стояла пусткою, а потім у ній поселився льотчик із сім"єю. Він розбився. Опісля сюди заїхала сім"я з двома дітьми. Чоловік — офіцер, почав пити і бити жінку. Шлюб розпався, подружжя роз"їхалося по окремих квартирах.
— Переїхали на цей район 1994 року. Без наркоти пройшло п"ять років, — розповідає Олена Литвиненко. У її розмові проскакують тюремні слівця. — А тоді ми з чоловіком, Васею, почали колотися. Ні в мене, ні в нього не було роботи. А друзі, наріки, просять дозволити зварити ширку в хаті. Платять або грошима, або товаром. Спочатку брали гроші, а потім, по чуть-чуть, стали ширятися. Приторговували ширкою. За вживання наркотиків Вася сів до тюрми.
У квартирі була прописана Оленина шістдесятирічна глухоніма тітка — Марія Іванівна. Жила вона у двоюрідної сестри в селі під Черніговом. До міста приїжджала раз на місяць — отримувала пенсію, заходила провідати племінницю.
Я вдова, Андрій нежонатий. Зійшлися
— 19 липня 2001 року мене вдома не було. Діти впустили знайомого наріка, Володю, а самі пішли на пляж, — розповідає Олена. — Володя був на кумарі, синтетику приймав. Тітка у двері, а він до неї. Почав вимагати грошей на дозу. А вона ж не чує. Придушив. Я прихожу, кричу: що ж ти наробив! А він мені: "Мовчи, а то дітей повбиваю".
Через три дні труп тітки без голови і ніг виловили рибалки у Стрижені, річці, що протікає в околицях Чернігова. Литвиненко заарештували за підозрою у вбивстві. Вона боялася за життя дітей, тому сказала, що вбила Марію Іванівну. Олену засудили до десяти років ув"язнення.
— До закінчення строку апеляції залишався один день, коли повісився Володя. У передсмертній записці він признався у вбивстві Марії Іванівни, — продовжує жінка. — Є ж Бог на світі. Справу переглянули, вбивство з мене зняли. Але дали два з половиною роки за приховування злочину. Відбувала в Харкові.
16 лютого 2004 року в квартиру N58 у гості до Василя, чоловіка Олени, завітала компанія. Випивали на кухні.
— Один із гостей, дядя Юра Прип"ятський, полаявся зі знайомою, тіткою Вікою, — згадує 9-річна Люда, молодша донька господарки квартири. — Я сиділа в батька на колінах, а дядя Юра схопив зі столу ніж і встромив у груди тьоті. Вона зітхнула, схопилася руками за рану. Потім мені сказали, що тьотя Віка померла.
Юрія Прип"ятського засудили до десяти років ув"язнення. Нині він на зоні.
12 березня 2005 року Олену Литвиненко за сім місяців до закінчення терміну покарання звільнили за хорошу поведінку. На той час її чоловік помер від туберкульозу. Доньок, Ангеліну та Люду, забрали до інтернату. Додому вони приходили лише на вихідні.
— Я дружила із сусідом, Андрієм Шкаповим. Йому 30 років, дружина його померла від наркотиків, — продовжує Олена. — Рівно через рік після мого звільнення, 13 березня 2006 року, він повернувся із зони, де сидів за крадіжку. Я вдова, Андрій нежонатий. Зійшлися. Місяць прожили, як голуби. А 11 квітня в мого квартиранта був день народження.
— Мама близько десятої вечора пішла спати у мою кімнату, — розказує 16-річна Ангеліна, старша донька Олени. — Андрій узяв ножа і засадив його посеред столу зі словами: "Хто зайде до кімнати, де спить жінка, вб"ю".
Ти що, не міг йому просто морду набити?
— Андрій приревнував мене до Ігоря, — додає Олена.
Андрій з Ігорем були друзями. Разом сиділи на зоні, звільнилися в один день. На вимогу господаря "не ходити в кімнату" Ігор уваги не звернув. Навпаки, влігся спати в ліжко, де відпочивала Олена з донькою. Андрій почав будити гостя, а потім устромив йому ножа в серце.
— Тільки й встиг сказати: "За що?" — пригадує Олена. — Крові зовсім не було, одна крапелька на паласі.
Сьогодні Андрій у чернігівському СІЗО чекає на вирок суду.
— Ти що, не міг йому просто морду набити? — запитала Андрія на побаченні Олена.
— П"яний був, — виправдовувався він.
Олена Литвиненко чекає на дитину і каже, що народиться хлопчик. Андрій ще не знає, що стане батьком.
— Ми з дочками вже й ім"я синові вибрали, — усміхається жінка. — Олежкою назвемо.
Олена планує продати квартиру і купити будиночок у селі. Та покупців поки що немає.
— Проклята хата, — каже вона. — То дзеркало в коридорі падає, то підлога рипить, то кішка виє. Невже знову на смерть?
1 
1
Коментарі