Ексклюзиви
Середа, 16 листопада 2005 18:02

Пологівський маніяк


З  5 серпня обшарпана одноповерхова будівля Пологівського районного відділення міліції своєю неприступністю схожа на швейцарський банк. Потрапити з вулиці всередину неможливо. Натомість керівники пологівської міліції самі виходять до візитерів надвір. У цьому відділку сидить під арештом, курить дешеві сигарети й дає свідчення.

52-річний житель Пологів Сергій Федорович Ткач — людина, яку називають "пологівським маніяком".

Ткача звинувачують у серії, напевно, найрезонансніших убивств в історії України.

Оперативники припускають, що за кількістю жертв він переплюне найкривавіших маніяків сучасності — Чикатила та Онопрієнка. Як розповіли "ГПУ" працівники міліції, Ткач щодня зізнається в кількох убивствах. Географія його "подвигів" широка: Крим, Дніпропетровська, Харківська, Запорізька області... У міліції стверджують, що  доведена кількість його жертв перевалила за 20. А не на диктофон кажуть, що їх може бути понад 50. У тому, що під арештом у Пологах перебуває не безвинна людина, а маніяк, правоохоронці не сумніваються.

У очереті, у каналах міліція та жителі цього провінційного райцентру навесні 2003 року почали знаходити тіла вбитих дівчат. Вік жертв — від 9 до 20 років.

Убивця кілька разів ґвалтував уже мертвих і забирав особисті речі жертв

Злочинець перетискав дівчатам сонну артерію, і вони непритомніли. Тоді він їх ґвалтував і позбавляв життя. Експерти встановили, що вбивця кілька разів ґвалтував уже мертвих. І забирав особисті речі жертв — золоті прикраси, сумочки, спідню білизну.

— На шиї одній із жертв він зав"язав її панчоху. Вже на мертвій, для "краси", для "естетики", так би мовити. Груди та піхву іншої розмалював її губною помадою. А ще одній обпалив інтимні місця, — розповів оперативник, який попросив не вказувати свого прізвища.

2 серпня біля електростанції на вулиці Ульянова зґвалтували, вбили і втопили 20-річну Марину Михайлюк. А через два дні зникла Катерина Хорунжа. Після затримання Сергій Ткач зізнався: він її вбив і зґвалтував, а тіло закопав.

Вижити вдалося лише 19-річній Ользі. Третього липня вона збирала на грядці цибулю. Підійшов незнайомий, заговорив і почав допомагати прив"язувати мішок із городиною до велосипеда. Ольга повернулась до нього спиною... і прийшла до тями за кілька годин. Позбирала пошматований одяг, дійшла додому, зателефонувала до Москви матері-заробітчанці: "Я вже ніколи не піду на твій город, мамо, там мене ледь не вбили".

За кілька днів міліція мала складений зі слів Ольги фоторобот злочинця. Але портрет був неточний. На Сергія Ткача вийшли випадково. У водоспаді, в річці Конка знайшли тіло вбитої дівчини. Міліція опитала всіх місцевих. Один чоловік повідомив, що бачив, як Сергій Ткач купався у водоспаді разом із убитою, жартував із нею.

Ткача затримали на роботі. Повели до занедбаної, без електрики, одноповерхової хатини на вулиці Леніна, де той жив з травня 2005 року. Міліція перевернула догори дном весь будинок. У закутку знайшли рюкзак з особистими речами вбитих. Після цього Ткач заявив: "Писатиму явку з повинною".

Народився Сергій Ткач 1953 року в Росії, в місті Кисельовську Кемеровської області.

Там уперше одружився, у нього народилися двоє дітей. Починав як фотограф у кримінальному відділі Кисельовського міського відділу міліції. Їздив з оперативниками на місця злочинів... Пізніше вступив до Новосибірської школи міліції, але за два роки його відрахували. Теща переконана — через пияцтво:

— Сергій не робив секрету з того, що колись працював у міліції. Навпаки, дуже цим пишався. Але його страшенно образило й принизило звільнення. До речі, він чудовий фотограф...

1982 року, після розлучення, Ткач з батьками переїхав до Криму, в селище Скворцове. Там дотепер живе його мати. Тоді ж з"явився в Павлограді. Приїхав познайомитися з далекими, не кревними, родичами. Певний час зустрічався з їхньою донькою Любов"ю Григорівною Джежулою, також розлученою. Після народження дочки вона оформила з Ткачем шлюб. Галина Лісогурська, рідна сестра Любові, розповідає, що п"яний Ткач намагався задушити дружину, в котрої на руках сиділа дворічна донька. Любов Григорівна подала на розлучення. Сергій згоди не дав. Але зрештою Дніпропетровський обласний суд їх таки розлучив.

Невдовзі Сергій одружується втретє. І оселяється з новою дружиною в селі Вербки під Павлоградом на Дніпропетровщині. Працює в секретному цеху номерного заводу-філії "Південмашу". А потім повертається до Павлограда, до колишньої дружини. Переконує Любов знову жити разом.

І тут Любові запропонували посаду заступника директора Пологівського олійно-екстракційного заводу — в місті, де жила сестра Галина. Тож 2000 року Сергій Ткач разом з дружиною переїжджає до Пологів. 

Таке враження, що тут паралельно мешкали, ніколи не  перетинаючись, двоє різних Сергіїв Федоровичів Ткачів.

Про одного згадують на підприємствах, де він працював. Про іншого розповідає родина. Перший Ткач починав комбайнером у місцевого фермера Штепи. Потім півтора місяця працював трактористом у агрофірмі "Світанок". Звідти перевівся на ЗАТ "Мінерал" (у народі — "рудоуправління"), яке видобуває вогнетривку глину в кар"єрах.

Чи засудять чоловіка, котрий натягнув між деревами дріт, об який мотоцикліст зрізав голову?

Тут Ткач обслуговував два десятки електронасосів, котрі відкачували воду. Вчасно їх вмикав, вимикав, ремонтував.

— Претензій до нього не було. Конфліктів також. Робив усе, що казали, — пригадує Олександр Сарака, працівник "Мінералу".

В очі Ткача називали "Федоровичем", а поза очі — "козявкою", за неохайність. Колегам часто казав, що на вихідні "візьме винчика й піде до жінок".

Удалося випитати дві підозрілі деталі.

— Він мав у кар"єрі свою будку, де ховав інструменти. Одного разу я зайшов туди після роботи і побачив на полиці кілька тюбиків губної помади, — розповідає Юрій Лісовий, колега й сусід "Федоровича". А Євген Садовий,  начальник зміни на "Мінералі", згадує, що одного разу бачив, як Ткач після зміни, помивши руки, витирав їх жіночою білизною:

— Ми йому: "Федоровичу, ти що робиш?". А він похапцем сховав ці жіночі труси.

82-річна Пелагея Василівна Дяченко, сусідка Ткача у Пологах з 2000 по 2003 рік, пригадує:

— Перший рік усе було добре. А потім запив, бив дружину. Бачила, як Люба, плачучи, вибігла з розбитим носом, руки сині — запухли.

Галина Лісогурська розповідає, що випивати і бити дружину Ткач почав десь за рік по переїзді.

— Одного разу він страшно побив Любу. Тримав ніж під горлом. Це бачила сусідка. Потім стоматолог, у якого сестра лікувала зуби, сказав, що в неї зламані кістки носа та вилиці. Треба було якнайшвидше робити косметичну операцію, — згадує Галина.

При родичах Ткач любив бравувати міліцейськими знаннями та термінами. Улюбленою загадкою "на логіку" в нього була така: "Чи засудять чоловіка, котрий натягнув між деревами дріт, об який мотоцикліст зрізав голову?" Сам відповідав: "А ти врахуй, що це 1942 рік і партизани". І сміявся.

Галина Лісогурська та її мати розповідають, що Сергій любив збирати гриби. У Павлограді збирав маслюки, а в Пологах — синюки. "Тепер я думаю, що то була хороша причина піти з дому", — вважає Галина.

Люба розповідала сестрі, що, випивши, Ткач роздягався вдома догола, вимазував тіло зеленкою і начебто молився. Сідав на коліна і бився головою об підлогу, щось бурмочучи під ніс.

У день убивства дівчинки біля водоспаду, Ткач заходив у крамницю і купував червоне міцне вино "Приморське" (5 грн 10 коп. за пляшку).

На плечі в нього, як завжди, висіла улюблена чорна сумка (до речі, жіноча). У ній, кажуть родичі, він носив ножі та сокиру. Коханці Валентині, з якою жив з 2003 року до останнього часу, він зізнався, що дуже любить і колекціонує ножі.

Одна з продавщиць пригадує, що Ткач був дуже скупим покупцем: "Носив із собою півлітрову баночку, аби не платити зайвих 20 копійок за склянку пива".

Рідні та близькі Сергія Ткача переконані, що міліція могла зацікавитись ним значно раніше. Дружина після побоїв кілька разів викликала додому міліцейський патруль. Але той не приїжджав. Натомість висилали дільничного, який приходив за годину. Ткач встигав утекти з дому.

Є й інший бік справи, про який мовчать міліціонери, прокуратура і суд. Жителі міста запитують: за що сидять троє жителів Пологів, засуджених протягом 2003-2004 років? Їх звинуватили у вбивствах і зґвалтуваннях, схожих на  злочини, у котрих нині зізнається Сергій Ткач.

Віталія Каїру та Якова Поповича Запорізький обласний суд позбавив волі на 15 років, а Максима Дмитренка — на 13. Кожен зізнався у вбивстві та зґвалтуванні. Можна лише здогадуватися, як знервована масовими смертями міліція витискала із затриманих зізнання.

Каїру заарештували на підставі свідчень двох дівчат-школярок.

Вони бачили, як Віталій повертався додому дорогою, на якій згодом знайшли тіло 13-річної Олени Прищепи. Убивця задушив її лямками від ранця і зґвалтував.

Любов Каїра, мати засудженого, знає зі слів сина, як у шостому відділі з нього витискали зізнання: "Мамо, там було страшне". "Його били, казали, що ніколи не побачить дружини, доньки, батьків. Одягали протигаз", — стверджує пані Люба.

На плечі в нього висіла улюблена жіноча чорна сумка

Суд був закритим. В останньому слові Віталій Каїра сказав, що судять невинного. У грудні Верховний Суд відмовив родичам у перегляді справи.

Сергій Кубах і його батьки вважають, що їм "поталанило". У вересні минулого року на одній з вулиць Пологів знайшли вбитою 17-річну Світлану Старостіну, дівчину Сергія. Його одразу ж затримала міліція. Сергій розповів, як слідчі вибивали з нього зізнання.

— П"ять чи шість днів мене тримали у Пологівському райвідділі. Приїхали десять слідчих із Запоріжжя. Мене ставили обличчям до стіни, розставляли ноги до хрускоту. І били довгою замашною дошкою по стегнах і сідницях. Я так  скреготів зубами, що, мабуть, постирав їх. Один слідчий склав кулак так, що середній палець визирав з нього і бив мене тим пальцем по голові вище скроні. Я непритомнів. Одягали протигаз, били носаками туфель під коліна. Закінчилося тим, що вставили мені між пальцями олівці і почали викручувати. Я не витримав, написав таке: "Я ішов зі Світланою, посварився, вдарив її, вона впала", — розповідає Сергій  Кубах.

Його відвезли до сусіднього райцентру Оріхів, там тримали три дні. Вже не били. На четвертий випустили з камери, сказали — вільний. Куди поділося  його зізнання, Сергій не знає. Він радіє, що вийшов з міліції не інвалідом. І про всяк випадок надовго їде на заробітки до Москви.

"Тепер про Пологи знає весь світ!" — каже заступник начальника Пологівської районної міліції Юрій Кабак.

До міста, названого колись на честь пологів служниці імператриці Катерини II, нині мало не щодня приїздять зарубіжні журналісти.

"Учора знову знайшли мертву дівчинку! Все повторюється!" — горланила на автостанції стара жінка іншій, коли я сідав у київський автобус.

Зараз ви читаєте новину «Пологівський маніяк». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода