20-річну Вікторію Міякіну з села Броницька Гута Новоград-Волинського району Житомирщини знайшли 15 березня. Дівчину шукали два місяці. Її тіло у своїй хаті побачив односельчанин Микола Остапчук. Чоловік купив житло, однак не мешкав там.
— Це міліція в усьому винна, — зауважує 29-річний В"ячеслав Дмитренко, двоюрідний брат Вікторії. Він приїхав на похорони з міста Ірпінь Київської області, де працює в управлінні Служби безпеки України. — Треба було не лише кущі оглядати, а й закинуті хати.
Міякіни — місцеві. 41-річна Світлана й на два роки старший Сергій виховали двох доньок. Жили у власній хаті на вул. Пролетарській, 10. Останнім часом ніде не працювали. Донька Аліна, 22 роки, вийшла заміж і переїхала до чоловіка в сусіднє селище Городниця. Вікторія мешкала з батьками і 25-річним залицяльником Павлом Романчуком.
— І де той Романчук узявся на її голову? — В"ячеслав Дмитренко крутить у руках пачку цигарок. — Він сам з Городниці, неповнолітнім сидів за підпали хат. Його мати живе в селі Дубинки. Із сестрою познайомилися торік. Працювали разом різноробами на пилорамі в селі Червона Воля.
Востаннє Вікторію та Павла бачили разом 17 січня. Вони відпочивали в сільському клубі, потім пішли додому. Зранку наступного дня Міякіни подалися до лісу. Коли повернулися, співмешканець доньки висів на дверях. Її самої не було.
— Віту не шукали, бо думали, що пішла до друзів, — пояснює В"ячеслав. — Павла поховали в Городниці.
Однак час ішов, а звісток од Вікторії не було.
— Я відчувала щось лихе, — до розмови долучається Аліна Подран, старша донька Міякіних. — 21 січня народила сина Артемчика. Хотіла, щоб Віта його хрестила. Мама й папа сказали, що вона так і не з"явилася. Через кілька днів після родів я пішла в міліцію.
Дівчину шукали по всіх закутках села. До хати Остапчука, що за 300 м від Міякіних, без дозволу господаря не заходили. Нічого дивного не помітили, бо двері не були зламані.
Еспертиза довела, що дівчина загинула через внутрішню кровотечу. У неї була зламана щелепа й тупа травма живота.
— У міліції сказали, що Віту вбив Романчук, — зазначає її двоюрідний брат. — Потім закинув непритомну через вікно в хату.
Вікторію називають спокійною дівчиною. Що попросиш, мовляв, те і зробить. Однак зі співмешканцем часто сварилися. Чоловік був ревнивим, часто бив її.
— Вона любила готувати, — згадує про сестру В"ячеслав Дмитренко. — Особливо голубці. А ще — прибирати на кладовищі в селі Перелісянка. Це за 15 кілометрів, там уся наша рідня похована. Віта мріяла нормально жити. Я пропонував їй переїхати до Києва, вже домовився за гуртожиток і роботу оператором на цегляному заводі. Обіцяв навіть вернути гроші за дорогу.
Вікторію поховали 16 березня поряд із родичами. Поминали в хаті хрещеної матері Ніни Очеренко.
3 
35413
Коментарі
1