До пожежної райцентру Сосниця на Чернігівщині о першій ночі 21 травня телефонував 29-річний Олександр Гетун із села Бондарівка. Горіла хата його сусіда Михайла Бурдюги.
— Я в ту ніч не міг заснути, зуб болів, — згадує Михайло Гетун. — Вийшов надвір покурити. Собаки гавкають. Тут вибух, а потім ще два — й зарево над хатою в Бурдюгів. Біжу, думаю: там же люди. Хвіртка зачинена з двору, а ворота чомусь відкриті.
Із задимленої хати Гетун витягнув 66-річного господаря Михайла Бурдюга.
— З мобілки подзвонив у пожежну, — продовжує чоловік. — Там питають: хто, звідки, як прізвище. Кричу: "Їдьте скоріш", мобілку підставив — слухайте, як шифер тріщить. А вони: "Багато таких щодня дзвонить".
Три пожежні машини гасили хату до ранку. На згарищі знайшли тіла 65-річної Ольги і 32-річної Світлани Бурдюгів. Їх діставали місцеві чоловіки, серед яких хрещений батько Світлани Федір Тирко, 70 років.
— Від доньки лишилися тільки спина і стегна, а в матері ніг не було, — каже Тирко. — Колись брав маленьку Свєту на руки. Нині довелось нести залишки її тіла.
Михайло Бурдюг розплакався. З його добротної хати залишилася лише одна закопчена кімната. Там стоять три ліжка, купа врятованих речей. Каже, що вони вже не потрібні.
— Дружину й доньку ні за які гроші не купиш, — говорить, притискаючи до грудей фотографії рідних. — Донька й дружина лягли спати у дальній кімнаті, я — у першій біля веранди. Прокинувся від тріску — горіла веранда. Я до жінки й дочки — вставайте, пожар! Втрьох кинулися виходити. Вони пішли першими. Тут як рвонуло. Мене викинуло з кімнати, а вони лишилися там. Мене контузило. Отямився від крику Олександра Гетуна.
Бурдюг починає голосити: "Жити не буду, до них піду, повішуся...".
— Куме, подивись на мене і заспокойся, — заспокоює Федір Тирко. — У мене п"ять років тому дочка померла, а через рік дружина. Треба жити, така судьба.
Останки жінок відвезли до моргу, запакували в поліетиленові пакети й поклали в одну велику домовину. За кілька днів поховали. Поминали прямо на кладовищі тим, що знесли сусіди.
Рятувальники кажуть: Бурдюгів підпалили. У момент вибуху конфорки на плиті були закручені, замикання в проводці не було.
— Господар не курить, — каже начальник центру пропаганди управління МНС області Євген Дубина. — Горіти почало з веранди. А там одна розетка, на яку ніякого навантаження. Навіть холодильника нема. В електролічильнику цілі запобіжники. Один трішки оплавився від вогню.
Михайло й Ольга все життя прожили в Бондарівці. Жінка працювала дояркою, чоловік скотарем — доглядав худобу. Їхня єдина дочка Світлана після школи допомагала батькам вдома. Бурдюги не відпускали її далеко, бо мала поганий зір. Родина тримала три корови, дві телиці, коня, порося, курей, індиків, більш як півгектара городу.
Дивлюся, а пес повішений на гілляці теліпається
— Про них зле слово гріх сказати. Ні з ким не лаялися. Чого не попросиш — дадуть, на поміч прийдуть, — розповідає 50-річна пенсіонерка Віра Гончарова, яка живе неподалік. — Михайло Григорович непитущий, спокійний. Свєта — тиха, домашня.
На думку селян, хату міг підпалити зять Бурдюгів. Бо палій добре знав, де в хаті стоїть газовий балон. Значить, був вхожий до сім"ї.
— Свєта кілька років тому познайомилася з чоловіком із Бахмача — Віктором, — продовжує сусідка Віра Гончарова. — Собою наче нічого, але до роботи не беручкий. Тільки б поїсти, добре поспати. Їздили якось разом по сіно. Так ми з Ольгою, Свєтою та Михайлом подаємо, а він коня під уздечку тримає. Хіба це мужик? Через два з половиною роки Свєта сама його спровадила.
До розмови приєднуються інші сусіди.
— Бондарівські п"яниці не могли їх підпалити — вони навіть не крадуть у своїх, — каже сусідка Надія Гетун. — Прости Господи, не обмовити б невинну людину, але коли Свєта випроваджувала Віктора, він грозився: "Я припомню все, згорите в цій хаті".
Начальник Сосницького райвідділу Павло Клюй доводить, що хата загорілася від перебоїв з електрикою. Зять Бурдюгів Віктор лежить у Бахмацькій лікарні із запаленням легенів.
Факт перебоїв подачі електроструму бондарівці не підтверджують.
Зараз Михайло Бурдюг живе в одній кімнаті, що залишилася від будинку.
Щоб не збожеволіти на самоті, від світанку чоловік трудиться на городі. Іноді ходить по згарищі, як неприкаяний. Селяни пропонують йому переїхати в якусь порожню хату. А він: "Тут моя душа", — каже. Сусіди самі доять Михайлових корів.
— Ми 33 роки у парі з Ольою прожили, — чоловік гладить рукою фотографії жінки та доньки й заливається слізьми. — Тижнів зо три тому пропав наш собака Кузьма. Злющий був, хоч і малий. У двір нікого не пускав. Навіть нам у руки не давався. І тут пропав. Наступного дня я пішов у посадку через дорогу. Дивлюся, а пес повішений на гілляці теліпається.
Єдина мрія Михайла — поставити хороший пам"ятник доньці та дружині. Селяни просять: хто може — поможіть Михайлові. Йому необхідна хоча б моральна підтримка. Пишіть на адресу: Чернігівська обл., Сосницький район, село Бондарівка, вул. Леніна, Бурдюгу Михайлу.
7 
35413
Коментарі