"Коли я зсунулася під потяг, колеса відрізали одну ногу, потім другу. На крик пасажирів машиніст зупинився. Мене поклали на асфальт, із колії хтось позбирав відрубані ноги. Збіглися люди. Я дочекалася "швидкої", — згадує 69-річна Ніна Шелевер із села Бедевля Тячівського району на Закарпатті. Торік 23 грудня на станції Тячів жінка потрапила під дизель Королево—Солотвино.
Із райлікарні Шелевер виписали 10 лютого. Там вона пролежала 2,5 місяця. Жінку забрала до себе в Тячів 36-річна донька Світлана. Коли потепліє, відвезе матір додому, де на неї чекає чоловік Юрій, 70 років.
Сивоволоса Ніна лежить на двох подушках, укрита легкою ковдрою. Зі 170 см зросту в неї залишилося 120. Спокійно згадує про трагедію.
— Зранку встала, набрала в пластмасові пляшки вісім літрів води й дизелем поїхала до доньки, — розповідає вона. — У Світлани вода вонюча, райдужна, бо помпа потрапила на якусь жилу. Уже два роки щодня так возила воду. О восьмій ранку приїздила, допомагала до обіду, а о другій поверталася. Потім їхала з водою ще раз — о пів на шосту, а о сьомій поверталася.
Була легкоатлеткою — стрибала в довжину
Шелевер із порожньою сумкою пішла на станцію — потяг саме відправлявся.
— У два часи двадцять п"ять хвилин підійшла до першого вагона, — згадує Ніна. — Узялася за ручку й нахилилася, щоб зайти. Тільки вхопилася — машиніст закрив двері. Мені прищемило обидві руки. Я ще на нього глянула в дзеркало: думаю, певно, перевіряє й зараз відкриє. Та він не дивився. На станції не було проводжаючого, який подає знак їхати. Поїзд різко рушив, я побігла за ним. Бігла десь метрів п"ять, доки не скінчився тротуарчик. Тоді нога скочила під поїзд, потім друга... Протягло мене метрів сім–десять.
Ноги відтяло до колін. Жінка втрачала кров.
— Прибігли цементники зі жгутами, які зняли з мішків, — веде далі. — Грязними вірьовками стягнули ноги, щоб зупинити кров. Більше ніхто не прибіг — ані працівники станції, ані аптекарка з тутешньої аптеки. Тиск був 40 на 60. В історії хвороби вказали, що втратила майже всю кров.
Ніна Шелевер понад 42 роки пропрацювала вчителькою, з них 30 читала математику. На Далекому Сході Росії, у Владивостоці, живе її рідний брат Олександр, а в Алтайському краї — сестра Олександра. Ще один брат загинув на фронті. Ніна має двох дітей — дочку Світлану та сина Володимира, 46 років.
До розмови приєднується донька Світлана.
— Лікарі казали, що оперують труп, — говорить вона. — Бачила, як маму вивозили з операційної у реанімацію, там залишилися відрубані ноги. Мені зробилося недобре.
Шелевер оперували чотири години. Тиждень через крапельниці закачували кров. За місяць шви розійшлися, тому оперували вдруге. За три місяці рани почали стягуватися.
— Лікарі не давали гарантії, що виживу, — зітхає Ніна. — Мене врятувало те, що все життя була донором — здавала кров три-чотири рази на рік. Ще була легкоатлеткою — стрибала в довжину. Ніколи не хворіла. Ось, подивіться, — закочує ковдру й показує обрубані вище колін ноги. Видно шви. — Кажуть, сама винна. Працівники станції швидко все прибрали, відмили колію від крові.
Лікарі казали, що оперують труп
У палаті поруч із Ніною сидить її чоловік Юрій.
— Увечері я пішов на станцію, — розповідає. — Думав узнати, що і як було. Працівники сказали: "Вона сама вискочила на колію". Черговий міліціонер умовляв: "Машиністові сорок років, шкода садити". Наступного дня це ж казав начальник станції Кодвич: "Нащо садити такого молодого? Якщо в Бога вірите — зрозумієте, ми поможемо". А самі за три місяці жодного разу не поцікавилися, як жінка. Машиніст Мирослав Копін теж не приходив.
Шелевери кажуть, що на лікування витратили 10 тис. грн. Трохи мали власних заощаджень, півтори тисячі принесли вчителі зі школи в Біловарцях, тисячу двісті дали родичі.
— Передавали з церкви, колишні співробітники з магазину, учні допомагали, — перераховує жінка. — Знайомі приносили по 10, 20, 50 гривень.
Родина потерпілої в трагедії звинувачує проводжаючого.
— Працівники станції знайшли таких свідків, які підтвердили, що мама з власної волі побігла за поїздом, — каже Світлана Шелевер. — 5 січня принесли відписку, датовану 26 грудня. Там вказано, що в порушенні кримінальної справи відмовлено через відсутність складу злочину. Написано, що маємо сім днів на оскарження. Спеціально принесли пізно, яке там оскарження. Залізнична міліція не проводила експертизи й слідчого відтворення.
Начальник лінійного відділу міліції на станції Чоп Михайло Марчишак, 49 років, звинувачує потерпілу.
— Очевидці розказали, що Шелевер, наздоганяючи поїзд, потрапила у міжвагонний відсік, — зазначає він. — Її збив вагон і відрізав кінцівки. Нічого не можу сказати щодо проводжаючого. Може, він відправив поїзд і пішов. Це електричка, двері автоматично закриваються.
3 
1
Коментарі