50-річний Іван Семененко із села Розумниця Ставищанського району Київської області зарубав свою дружину 53-річну Галину увечері 4 березня. Вранці наступного дня чоловіка знайшли повішеним край городу.

— Того дня біля сільради зустрів Володю, старшого сина Семененків, — згадує сільський голова Андрій Швець. — Він тут недалеко живе, пристав у прийми до жіночки із двома дітьми. "Куди біжиш?" — питаю. Навіть не спинився, махнув рукою на ходу: "Мама пенсію отримала, грошенят обіцяла підкинути".

Галина Петрівна того дня повернулася із райцентру. Привезла пенсію, купила харчів.

— На горілку не дам, — сказала чоловікові. — Сто грамів наллю, а хочеш більше — зароби.

Ображений Іван Семененко схопився за ніж, а потім — за сокиру.

— Володя прибіг і кричить, що батько маму зарубав, — продовжує сільський голова. — Я до Семененків. Бачу: Галина сидить на стільці біля столу, головою впала на ліжко. Вся в крові. Викликали міліцію й кинулися шукати Івана.

Іван повісився поряд із тим деревом, де покінчив із собою його старший син

Правоохоронці перевірили порожні хати, із собакою проглянули найближчі посадки. Чоловіка ніде не було. Знайшли його на світанку. Зашморг він зробив із занавіски, яку обірвав у кухні на вікні.

— Іван повісився поряд із тим деревом, де 12 років тому покінчив із собою його старший син Віктор, — зітхає Андрій Швець. — Ніхто й досі не знає, чому Вітька порішив себе. Спокійний був хлопець. Та й Іван ніколи не буянив. Хворів на епілепсію, хоч інвалідності не оформляв.

Семененки приїхали до Розумниці в 1990-ті. Іван родом із  Кагарлицького району Київської області, Галина — із села Шуляки Жашківського району Черкащини. Чоловік працював різноробом на фермі, жінка — підмінною дояркою. Від колгоспу отримали будинок.

— Ми дали їм будинок, де раніше жив агроном, — говорить сільський голова. — Хороша хата була, а Семененки її занехаяли. Пили, бились. А коли в 95-му колгосп закрили, метал із дворів почали тягти. Ми дітей у них позабирали.

У подружжя народилося восьмеро дітей. Найстарший Віктор повісився, коли йому було 20 років. Володимирові 30 років, Наталії — 22 роки, Ользі — 21 рік, Людмилі — 20 років, Тамарі — 18 років, Михайлові — 12 років, Олександрові — 11 років. Діти росли в інтернаті райцентру Кагарлик. Нині Володимир живе у Ставищах, дівчата вийшли заміж, двох найменших хлопців виховують опікуни.

×