— То якась кара небесна, — жінка років 70 спирається на костур. Пасе корову біля дороги у селі Гусаків Мостиського району на Львівщині. Неподалік на пасовищі 25 липня невідомий стріляв у табун із 38 коней. Троє тварин загинули, ще одну кобилу довелося прирізати, 12 поранені.
— Учора рано ліплю вареники. Виджу: люди ходят туда-сюда до ветлікарні. Потім узнала, що людських коней постріляв бізнесмен Василь Підганяк, — кладе руку на серце. — Він живе в Мостиськах. Тут із матір'ю тримає ферму, пекарню та бар. Грошей у нього валом, ніц ся не боїт. Був начальником митниці у Шегинях. Мати його сільським головою більше 20 років працювала. Шо йому коні зробили? Ну, вибігли троха на його поле, але там вже нічого не було, одна стерня.
Біля ветлікарні на липі висить туша кобили. Поруч — голова і шкіра. Довкола на траві повно крові, бігають сільські пси. Господарі коня — Володимир і Наталія Перчинські — відганяють мух.
— Чекаємо покупців, мають по м'ясо приїхати. Цілу ніч не спали, давали лікарство, яке ветеринар зі Львова привіз. Кобила стогнала, а о четвертій ночі впала, мусіли дорізати, — ледь стримує сльози 38-річна Наталія Перчинська. — Не знаємо, шо заплатять. За живу би дали 8-10 тисяч. То вже не перший раз Підганяк нам біди наробив. Чотири роки тому ножем підрізав матір цієї кобили.
Сусідові подзвонила працівниця Підганяка Надія. Іди, каже, забирай коня, бо шеф узяв двох робочих, рушницю і поїхав на поле. Власники коней побігли туда, але не встигли. Виділи тільки, як його джип із поля їхав. Кажуть, п'яний був. А він, як випивший, нарваний. Заставив робочих зігнати коней під ліс і з машини стріляв по них.
На подвір'я сходяться сусіди.
— Мати його божилася, шо то не він, — говорить повногруда жінка в чорному. — Казала, подає стрічну заяву за клівету. Він думає, шо має гроші, то відкупиться.
— Йой, таки вмерла, — ще з дороги голосить 50-річна Любов Терендій. У неї від сліз червоні очі. — Одну мою кобилу мертвою найшли. А друга — так і ходе з кулею. Шия спухла, даємо уколи, робили УЗІ. Ветеринар казав може два-три дні поживе ще. Я маю п'ятеро дітей. У наймолодшого Володі — церебральний параліч. За 12 років чотири інсульти мав. Чоловік помер, я не працюю. Кіньми троха комусь щось обробляла і мала на хліб.
Село Гусаків оточено пагорбами. На такій місцевості землю можна обробити тільки кіньми.
Пасовище — за 200 м від хат. Біля річки пасуться коні. При дорозі видно червоні плями, посипані хлоркою.
— Моя кобила ше трохи дихала, але за пару хвилин дойшла, — розповідає вусань Роман Кузьо, 54 роки. — Ше один кінь біг до ріки з простреленим стегном. Ми міліцію викликали. Cудмедексперти покрутилися-покрутилися, навіть не йшли у поле гільз шукати. Третього мертвого коня — голови сільради — знайшли в потічку.
Любов Терендій із зятем підводять ближче свою білу кобилу. Стоїть неспокійно, тупцює, ірже.
— Маленька, болить тебе, — Любов Петрівна гладить її. На шиї, де рана, на припеченій крові сидять мухи. — Куля близько серця, в будь-яку минуту може дойти, — витирає сльози долонею. — Хай би Підганяк зізнався, вибачився. Люди би поняли, виплатив би всім компенсації. А хоче війни — буде йому війна. Звернемося в обласну прокуратуру, далі й до Києва підем. Буде ще одна Врадіївка.
Місцеві показують, де має бізнес Підганяк. На двоповерховій будівлі вивіска "Бар". У дворі кілька жінок за столом щось записують.
— Шукайте Василя Євгеновича на пекарні, — показують новобудову через дорогу.
— Тут його нема, — звідти виглядає працівниця в білому халаті.
— Хай заходять, впусти, — чути хриплий жіночий голос з-за спини. — Я мама Василя, Ганна Миколаївна, — піднімається з-за столу сива маленька жінка років 70. — Син на полі. Він того не робив. У нього дві вищі освіти — сільськогосподарська і юридична. Він би на коня руку не підняв. Не слухайте тих людей, тутка одні алкоголіки. Я 22 роки проробила в колгоспі, ше 20 літ головою сільради, то знаю. На пекарні, фермі і в барі працюють 35 чоловік, переважно не з нашого села. Бо наші — ліниві. Тих коней ніхто не пильнував. Хто їх постріляв не знаю, але добре зробили.
Підганяк також має в селі дачу, два ставки з рибою. Сім років орендує близько 100 га землі. Майно та підприємство оформлені на матір.
— Я не один раз скаржився і в сільраду, і в міліцію, що коні мені топчуть урожай. Казали, розбирайтеся самі. Розбирався, але не силою, — 51-річний Василь Підганяк стоїть у полі біля комбайну в панамі. — Ви би бачили скільки того року зібрав пшениці? Цілу дулю, бо коні все стоптали.
Веде полем, показує кінський гній. Доходимо до дротяної загорожі, де ночує табун. Вона ціла.
— Коні загорожу не ламали, бо вони туди не заходили. Люди в селі гнилі. Якісь пияцюги постріляли їм коней, вирішили на мене спихнути. Думали, Підганяк добрий, по 16 тисяч за коня дасть.
У Гусакові живуть понад 500 осіб. Інших підприємств, окрім тих, де керує Підганяк, немає. Місцеві возять сигарети й горілку до сусідньої Польщі, звідти — продукти.
1 
1
Коментарі
46