1 квітня суд міста Миргород на Полтавщині звільнив від кримінальної відповідальності 28-річного Євгена Нечитайла. 2006-го він був головним підозрюваним у справі про побиття 37-річного Сергія Перебийноса із села Вирішальне Лохвицького району Полтавщини. Чоловіка побили підлітки, підкинули під двір. Від травм він помер. Після чергової апеляції рідних із могили на ексгумацію таємно забрали голову небіжчика. Вісім місяців тіло було без голови.
На сільське кладовище заходить 48-річна Ольга Перебийніс. Одягнена у спортивні штани та вітровку. На ногах — стоптані черевики.
— Не зрозуміла, — підходить до могили чоловіка.
Гранітний пам'ятник у тріщинах. Вони замащені клеєм, стела перемотана прозорою плівкою.
— Оце ж тільки лежав поламаний на три куски. Певно, із сільради у прокуратуру подзвонили, що кореспондент їде, то вночі підновили могилку. Голову взяли без просу на експертизу. Могила була перерита, і пам'ятник тріснув. Тепер хто його зна, яку захоронили.
Клей на пам'ятнику свіжий.
— Сєрьожу біля бару побили малолєтки. Люди бачили, що й кулаками, і носаками, і монтіровкою чи трубою по голові лупили, — згадує вдова. — Казали, він заступився за дівчину. Я чекала його всю ніч, під ранок виглянула у вікно. Було темно. Побачила, сусідський собака біля порога над кимось стоїть і монотонно гавкає. Серьожа на куртці мав білі манжети. По них зрозуміла, що то він. Лежав без чуств. Светр, курточка задерті, ліва нога зігнута, а на правій не було черевика. Він помер у лікарні.
Головним підозрюваним став Євген Нечитайло, — продовжує Ольга. — А місцевий мажор Іван Левченко, який привіз мого чоловіка до хати, йшов свідком. Його батько всіх купив. Обставили так, вроді Нечитайло захистив сестру Жанну, яку в барі образив мій чоловік. Мовляв ударив, а Серьожа впав і вдарився об асфальт так, що голова тріснула. Не могло такого бути. Він десантник колишній, умів падать правильно. Спочатку місцевий патологоанатом дав висновок, що чоловік мав дистрофію органів і від того помер. Потім зробили дві експертизи в Полтаві та Харкові. Підтвердили, що Сергія побили. Але висновки зникли зі справи. Таємно зробили ексгумацію черепа й у суд надали висновок: чоловік упав. За цим висновком і виправдали. Я знову подала на оскарження.
— Торік у серпні звернулися до нас по ексгумації черепа. Я — до рідних. Вони згоди не дали. Тим і кончилось. А потім почула, що з пам'ятником не все в порядку, — розповідає сільський голова Ганна Циб, 52 роки. — Три дні тому телефонує прокурор і запитує, чи є у селі люди, які можуть зробити захоронення. А це ж не так, щоб узяв і закопав. Сьогодні знову подзвонив: "Щоб ви знали, проведено перезахоронення черепа". Та якби це дало користь, то хай буде, — замовкає. Крутить у руках ручку. — У селі балакають, що рідні не доб'ються правди. Головного обвинуваченого Євгена Нечитайла в селі немає. Сергій завжди був у гущі життя. Ніколи не пройде мимо чужої біди, заступиться. Одне, що останнім часом почав випивати.
Таємним свідком у справі була місцева Любов Желізняк. Люди кажуть, на її очах били Сергія. Спочатку давала свідчення, згодом відмовилася. Зустрічаю її біля будинку. На вигляд має років 60, невисока, повнувата. Намагається втекти до хати.
— Мені жить у селі. Казать я нічого не буду. Не хочу кожну ніч труситься. Не хочу, щоб мене хтось убив, — каже. Проводить до хвіртки. Разів п'ять дорогою повторює "звиняйте".
Вулицею йде літній чоловік. Стишує голос, перепитує, чи справді я з газети.
— Ніхто нічого говорити не буде. До двору Люби Сухозад (дівоче прізвище Любові Желізняк. — "ГПУ") кілька років тому приїхала іномарка. Вийшов якийсь із машини і у двір — шасть. Вийняв корочки і представився слєдоватєлєм із Києва. Пригрозив мовчати.
У червні 2008-го відбувся перший суд. Євгену Нечитайлу присудили чотири роки умовно, прокурор оскаржив рішення до трьох років обмеження волі. Одним зі свідків у справі був Іван Левченко. На той час мав 17 років. Місцеві говорять, саме він бив чоловіка трубою. Батько Івана має в кількох селах мережу магазинів.
Двері їхньої квартири відчиняє дружина. 57-річний Григорій Левченко сидить на кухні з чашкою в руках. Жінка йде до сусідньої кімнати. Чути бурмотіння, з'являється у дверях та каже, що син зараз вийде.
— Покойний вроді й нормальний був. Ну, задиракуватий. Карате займався. Самі подумайте. Чого в два часа ночі йти на розбори до молодьожі. У тебе двоє дітей, жіночка. Прийшов, його нагнали. Він оп'ять прийшов: "Я ще могу, в мене нога піднімається вище голови". Ото впав, об асфальт голову розбив, — каже Григорій Левченко. — Ну, може, там два рази й штовхнули. Він живий був. Пацан мій його одвозив.
Цікавлюся, чи знає, що свідкам погрожували.
— Не було такого. Кому воно нада. Це ж не Ґонґадзе. Ко-му ну-у-жен той Перебийніс?
Обоє йдуть у сусідню кімнату.
— Ваня, то чого. Йди побалакай, — чути жіночий голос.
— Не буду.
Хлопець із кімнати так і не виходить.
На іншому кінці села хата матері Євгена Нечитайла. Він тут не живе, кажуть, працює в Києві. Мати виїхала в інше село, інколи навідується.
— Нічого говорити не буду. Це мій син, — пояснює Зоя Нечитайло, 50 років. — Ви ж у сільраді були, думаю, люди вже все сказали. Його просто зробили цапом відбувайлом.
У Сергія Перебийноса залишилося двоє дітей. Старшому Максиму зараз 18 років, Назарові — 12.
2 
1
Коментарі
8