"Є сім'ї, де п'ють, б'ються. А вони до нас чіпляються, бо ми бідні"

 

17 січня до Чемеровецької районної держадміністрації Хмельницької області викликали 22-річну Надію Задоянчук із села Свіршківці. Вимагали добровільно відмовитися від двох дітей.

— Грозили, якщо не напишу, то вопше позбавлять батьківських прав, — плаче Надія. — Кажуть, я за дітьми не дивлюся. З тої служби сім'ї й молоді тільки ходять і постійно придираються. А тут вже й до дітей добралися.

Задоянчук із двома дітьми, матір'ю, братом і племінницею живе у старій глиняній хаті в центрі села, поряд із сільрадою і дитячим садком.  Їхнє подвір'я не обгороджене. Біля хати лежать великі колоди, поряд, у свіжій тирсі, дрібно нарубані дрова, за хатою — 17 соток городу. Видно, що облуплені стіни нещодавно білили.

Будинок має сіни й дві кімнати. У більшій мешкає Надія з донькою 2-річною Христиною і сином двомісячним Артемом. Тут є холодильник, дитяче ліжко, диван, на столику — будильник, пачка дитячого харчування "Малыш", мобільний телефон. Поряд — електричний обігрівач.

— У кожній комнаті мусимо ставити такі, — говорить Надія. — За світло кожного місяця 400 гривень платимо, бо дровами хіба напалиш. А в мене діти малі.

Диван застелений кількома ковдрами, на стіні висить килим із зображенням кота. Біля шафи в кутку новий дитячий візок. Надія виховує дітей сама — чоловіка вигнала, бо п'є.

— Оце біда, що в нас груба розвалюється, — з іншої кімнати виходить матір Надії, 53-річна Ніна Задоянчук. Варить на обід суп і гречану кашу. Відсуває дитячі речі, які сохнуть на мотузку. — Я ходила до голови сільради, просила дати кілька цеглин. Нема, каже.

Ніна Сидорівна — інвалід першої групи, має онкозахворювання. Мешкає у другій кімнаті з сином 26-річним Сергієм, інвалідом дитинства другої групи, і онукою 3-річною Софією. Там теж стоять два дивани й обігрівач.

— Живемо ми небагато, але дітей виховуємо, — пояснює Ніна Задоянчук. — Наші дівчатка ходять у садочок. Софійка — це дочка моєї старшої дочки Тамари. То теж горе. Три роки тому, як Софійці було всього два тижні, Тамара зібрала всі вєщі, опустила голову і кудись пішла. Після того її не бачили. Я на Софійку до року гроші на пошті получала. А потім не схотіли давати. Кажуть, Тамара має получати. А де її взяти? Я зверталася в опікунську раду, просила зробити мене опікуном Софійки. Не можуть, бо я інвалід. На Софійку не дають ні дитячих грошей, ні сирітських — бо ж мати десь є.

Ніна Сидорівна щомісяця отримує 1000 грн пенсії, син Сергій — 900, дочка Надія на двох дітей — 1050 грн. Шестеро людей живуть на 3 тис. на місяць.

— Замість того, щоб хоч чимось помогти, то з району постоянно приходять і тільки сваряться. То те не так, то се. Кажуть, треба покращити умови. А за шо? Моїй хаті 70 років, я її побілила. У кредіт узяла холодильник і дєтську коляску. У дєтському магазині беру одяг. Тоже в кредіт, гроші віддаю з пенсії, — плаче Ніна Задоянчук.

— Якби можна було за 1000 гривень купити нову хату, я купила би, — перебиває її Надія. — Он у нашому селі є сім'ї, де п'ють, б'ються, дітей б'ють. Малих сусіди кормлять. То їх не трогають. А вони до нас чіпляються, бо ми бідні. Я дітей не віддам. Якщо позбавлять батьківських прав — подам до суду.

Задоянчуків у селі називають порядною родиною.

— Ніхто з них не п'є і не курить, це я вам точно кажу, — переконує медсестра Свіршківецької амбулаторії Оксана Романова, 35 років. — За дітьми доглядають. Софійка і Христинка ходять у садочок. Як дітки захворіють, баба завжди біжить в аптеку. На цьому вони не економлять, це я як медик говорю. Але сім'я бідна. Неправильно, що дітей забирають. Телятко від корови відлучають, і те мукає.

Із Надією Задоянчук ідемо до Сергія Рибака, заступника голови Чемеровецької РДА з гуманітарних питань. Чиновник приймає у власному кабінеті, на лівій руці виблискує масивний золотий браслет.

— Надія Задоянчук курить, п'є, за дітьми не дивиться, діти садочок не відвідують, в хаті антисанітарія, — починає. — Ми всім районом її шукали, бо вдома місяцями не появляється. Ті гроші, які на Артема отримала, пропиває і проїдає, в неї вже купа боргів. Вирішили, щоб вона віддала дітей у дитбудинок "Берізка". Дамо їй півроку. Як зробить нормальні умови для малих і наведе лад в особистому житті — повернемо сина й дочку.

— Я получила на Артьома 4 тисячі, — перебиває посадовця Надія. — З них віддала 600 гривень долгу в аптеці, 2 тисячі — в дєтський магазин "Карапуз", бо там вєщі брала. Ви хоч би раз приїхали до нас і подивилися.

— Гроші мають іти на дитину, а не на борги, — відказує Рибак. — Якщо добровільно не відвезеш дітей у дитячий будинок, ми піднімемо питання про позбавлення батьківських прав. Будемо говорити про передачу у дитбудинок і Софії. Бабушка-інвалід не може бути її опікуном.

×