13 травня о 12-й годині у 90-квартирному будинку на вулиці Гагаріна в містечку Таврійськ, що біля Нової Каховки на Херсонщині, стався вибух.
— Я приїхав за лічені хвилини і побачив жахливу картину, — розповідає мер Таврійська 40-річний Микола Різак. — Перший під"їзд п"ятиповерхівки лежав у руїнах. Вікна повиносило з рам навіть на сусідніх вулицях. Пожежі не було, лиш трохи горіло в епіцентрі вибуху, у квартирі N 8.
Її господаря Андрія Атюкова, 27 років, вибухом викинуло під поріг сусідньої квартири, де мешкала Марія Алямська. Він гукав її, благав викликати "швидку". Але старенька не озивалася — її саму привалило плитою міжповерхового перекриття.
— Я зносив Андрія вниз, — згадує сусід Віктор. — Тіло у хлопця чорне, обсмалене. Не виживе, це було ясно й без лікарів. Усі думали, що то нещасний випадок. Але я звернув увагу на те, що у квартирі Атюкова на столику, що якимось дивом уцілів, стояла порожня пляшка з-під коньяку, поруч — тарілка з кружальцями лимона, а під нею лист у конверті. Я заглянув у той конверт: Господи милостивий!
"Мамо, — написав Андрій, — вибач, якщо зможеш, я не мав права цього робити. Хто тепер про тебе потурбується? Одна ти любиш мене. Не можу більш жити. Не хочу бачити себе таким. За 20 хвилин маю бути на роботі, сьогодні я усіх підвів, але розберуться без мене. Господи, як страшно! Страшусь того, чого чекаю. Може, вціліє мій комп"ютер, то продай. Знайди Її і віддай виручені за нього гроші. Благаю не звинувачувати Її, бо люблю цю жінку. Хочу лишити Їй щось на пам"ять — може, золотий ланцюжок чи що вона захоче. Не вистачатиме, то додай своїх. Нехай мене не забуває. Це моя остання воля, виконай! Обіцяєш? Уже восьма ранку. Я ще живий. Господи, чому? Піду відкрию газ на повну? Мені так страшно, я боюся! Помолися Господові, аби простив мені. І сама прости. Я дуже тебе люблю, матусю!".
— Самовбивця працював оператором газової котельні на комбікормовому заводі, тож не міг не розуміти, якої біди наробить людям, — каже мер. — Хіба ж вони винні, що він з коханою посварився?
25-річна Яна Жираківська працювала з Атюковим на одному підприємстві, лаборантом.
Від першого шлюбу вона має 5-річну доньку. Кілька останніх років жила з майстром того самого заводу Валерієм. Винаймала квартиру. Півроку тому місце Валерія зайняв Андрій.
— Янин коханець вибрався, але його капці, халат залишилися у неї, — плаче Андрієва мати Тетяна Лемешева, 62 роки. — Для мого сина то було нестерпно. Йому хотілося нормальної родини, а вона щось крутила, гралася з ним. Пішли сварки. Він ходив, як хмара. Я працюю у Москві, в березні приїхала провідати сина. "Не одружуватимуся, то не моє", — сказав він, коли проводжав мене до Росії. Тоді ми востаннє бачилися. Андрій навчався в інституті. Спеціальність — комп"ютерне програмування — перспективна, я хотіла його потім до Москви забрати.
На столику стояла порожня пляшка з-під коньяку
У Яни русяве волосся, вона більше схожа на школярку, ніж на дорослу жінку.
— Може, помиляюся, але мені здається, що в Андрія до мене дівчини не було, — каже Жираківська. — Та що там дівчини! У нього не було жодного друга — тільки мама і комп"ютер. Коли його ховали, на кладовище прийшли двадцять бабусь-пенсіонерок.
— Ви любили його?
— Любила. Тільки почали зустрічатися, люди попереджали: Тетяна Юхимівна виліпила ідеального сина не для того, аби тобі віддати. Я з бідної родини, не маю вищої освіти. Якась лаборанточка, та ще й жила не з одним. Боже, що вона йому за мене робила! Андрій, бувало, прийде — ну, ходяче горе. Значить, дзвонив мамі. Розпитувати марно. Це тебе не стосується, казав, ми з мамою перестали розуміти одне одного. Але він сподівався, що все владнається, мама з його вибором примириться. Коли ж зрозумів, що — ні... Я не вірю, що надумав накласти на себе руки. Він якось хотів порізати собі вени, аби маму налякати. Цього разу, мабуть, те саме. Хоч і спеціаліст, з газом справу мав, але ж ви читали в записці: "Якщо залишиться мій комп"ютер". То чому він сам не залишиться? І знов-таки: благав сусідів "швидку" викликати, питав у лікаря, чи житиме.
— Ви коли йому востаннє телефонували?
— У суботу опівдні. Усе було добре. "Що робиш?" — спитала я. "Варю обід", — відповів. "Ну, до завтра", — чмокнула у трубку. А завтра стався вибух.
— Він просив, щоб мама купила вам золотий ланцюжок.
— Не зможу його носити?
Жителів 18 квартир відселили, ще 12 — в аварійному стані. Що буде з будинком, невідомо. Адже зазнали пошкоджень опорні стіни й конструкції.
Андрій Атюков помер у лікарні наступного дня. 44-річна Антоніна Базиленко досі не прийшла до тями, 62-річна Надія Проценко йде на поправку, а у 85-річної Марії Алямської зламані чотири ребра, пошкоджені внутрішні органи.
Ніну та Сергія Маркових звістка про те, що їхня квартира злетіла в повітря, застала у Генічеську, де вони працюють.
— Нема нічого — ні вікон, ні дверей, ні меблів, — каже Ніна Іванівна. — Хоч би яка ложка зосталася! Усе життя наживали, а бідняками стали за хвилину. Але ми радіємо, що хоч дітей та внучат на ту мить тут не було. У сина річниця весілля, то вони до свахи поїхали в суботу.
— Газ розтікався душниками годин п"ять. Не зрозуміло, чому ніхто запаху не чув? — дивується Сергій Борисович.
Ніна Іванівна згадує про жінок, які зараз у лікарні:
— Надя Проценко досі не знає, що гола-боса зосталася. "Ви там мої шафи відсуньте від стіни, коли ремонтники прийдуть", — просить сусідів. А там ні меблів, ні самої квартири. Як сказати правду?
3 
1
Коментарі