Бійці АТО та вояки УПА - в Інституті філології презентували унікальну виставку

8

Фото: Анастасія Яковишина

29 травня в Інституті філології КНУ ім. Шевченка відбулася презентація проекту "Поєднані". У його межах представили історії військових, які у різних підрозділах захищали країну з початку 1920-х (бійці Української повстанської армії) і зараз в зоні АТО. Серед героїв сучасності: бійці з добровольчих батальйонів ("Дніпро-1", "Донбас", "Азов", "Шахтарськ"), Збройних сил України та інших формувань. Усі охочі могли переглянути серію з 20-ти фотоплакатів і відеоінтерв'ю з циклу "Донбасівці у війні за Україну" з військовими - вихідцями з Донеччини і Луганщини.

 

Проект реалізували за підтримки Мiнiстерства молоді та спорту України спільно з департаментом освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міськради (КМДА), управління молоді та спорту ДОНМС Києва та NGO Ukrainian People's Youth.

 

"Кожен плакат має зображення двох персоналій, які брали участь у захисті України з різницею у століття: представники армії УНР, УПА та сучасної війни на Сході. Ідею втілював дизайнер Андрій Приймаченко, відомий роботами на мілітарну тематику. Чому ми провели паралелі саме між бійцями УПА та військовими з зони АТО? Тому що ті, і ті - патріоти до глибини душі. Ми хотіли показати, що серед тих, хто воював за визволення України тоді, також були вихідці з Донбасу. І зараз нашу державу захищають багато уродженців Луганщини і Донеччини. Ми прагнемо розвінчати міф про непатріотичних донбаських і те, що там замість них воюють лише "західняки". Показати, що на патріотизм не впливає місце народження, коріння або оточення", - розповіла Gazeta.ua координаторка проекту "Поєднані" Карина Дорошенко.

Спочатку організатори планували обмежитися тільки виставкою фотоплакатів. Та потім зрозуміли, що за ними приховується найважливіше - унікальні і вражаючі історії солдат, додає вона.

 

"Ми хочемо показати всій Україні справжніх жителів Донецька та Луганська: щирих, добрих, хоробрих, і на 100 відсотків - патріотів своєї Батьківщини. Вихідці з Донеччини і Луганщини захищають не лише нашу з вами країну, але й свою малу батьківщину. Тож така позиція вдвічі сильніша. І дуже хотілося донести людям хибність думок, що "данєцкіє чекають, коли за них все вирішать". Так не є. Хочемо, щоб ті, хто негативно ставиться до них і випалює тавро "донецькі", зрозуміли нарешті, що ці хлопці на рівні із львівськими, вінницькими, київськими воюють за єдину і незалежну Україну. У них забрали найдорожче - їхню малу батьківщину. Їхні серця сповнені болем втрат. Вони готові віддати життя, щоб Донбас знову став українським, щоб повернутися туди разом із сім'ями", - зазначає Карина Дорошенко.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Вони втратили частини тіла, але не втратили жаги до життя" - Вітвицька про сильних воїнів

На презентацію приїхали курсанти Військового Інституту та бійці АТО - герої відеороликів. Вони розповідали кожен про свій унікальний шлях до війни, втрати друзів на передовій та спільну мрію - повернутися додому - до українського Донбасу.

Біля столу з плакатами схилився темноволосий чоловік, одягнений у військову форму. На обличчі - дводенна щетина. На лівій руці татуювання - герб України. Боєць батальйонів "Айдар", а згодом - "Азов" Антон Вальянос шукає плакат зі своїм фото. Коли знаходить - пухкі губи усміхаються. Він повертає голову, ніби шукаючи поглядом когось у актовій залі. А знайшовши — із задоволеним обличчям піднімає вгору плакат.

 

"Цей проект дуже важливий для України. З самого початку цієї війни мені було дуже прикро і образливо чути, що люди дивуються, коли чують, що я - виходець з окупованої території - захищаю Україну на війні. Чому їм дивно, що я люблю свою країну?", - розмірковує вголос боєць.

Антон Вальянос, грек за національністю, народився в Норильську Краснодарського краю (Росія). Коли йому було 2 місяці, батьки перебралися на Луганщину. "Коли почалася війна, не роздумуючи пішов на передову. У 2014-2015 роках воював у складі батальйону "Айдар". Тоді продовжив службу у складі "Азову". На сайті "Трибунал" сторінка з його фото, підписана: "Грецький найманець карального батальйону "Айдар".

Більш ніж половині населення Луганщини і Донеччини байдуже, чий прапор висить над міськрадою, чи хто контролює цю територію, впевнений чоловік.

"Показовим є випадок, коли жінці з визволеного українською стороною села мій друг віддав свій сухпайок. Вона дякувала йому зі сльозами на очах. Так вихваляла українську армію. За деякий час ми були вимушені відійти з того населеного пункту. Згодом на одному з російських сайтів побачили її інтерв'ю. Жінка розповідала, як українські бійці мучили жителів їхнього містечка... і як вона рада, що прийшли росіяни-визволителі", - пригадує військовий.

"З мамою у мене та моєї дружини досі триває ідеологічно-виховна робота. Не можу сказати, що без успіху... Успіх безперечно є. Просто не все в наших силах. Ключі від миру перебувають не в Україні. Так, у нас є сили, щоб звільнити ту територію. Але цього не досить...", - говорить на завершення доброволець.

×