"Коли б вони ще поспали з поросятами": мати 13 дітей

3

Фото: Світлана БОНДАРЕВА

У селі Василівка Полтавського району мешкає подружжя Алєніних, яке має 13 дітей.

42-річна Тетяна та 46-річний Олександр одружились 25 років тому. Із батьками живуть 9 дітей: 13-річний Артур, Тимур, 12 років, 11-річний Назар, 10-річна Таїсія, 8-річний Захар, Олександр, 7 років, Андрій, 5 років, 3-річний Лев та Юрій, 1 рік. 4 старших - 15-річна Настя, 17-річна Аліна, 19-річна Марина та 21-річна Олеся - живуть, працюють і навчаються у Полтаві.

"У дитинстві хотіла мати багато дітей. Щоб мене всі любили, цілували. Проте здавалося, що це фізично неможливо, шкідливо для здоров'я", - розповіла мати.

Будинок Алєніних - на вул. Остапа Вишні. 2 ділянки об'єднані одним великим сірим європарканом. У дворі колишній гараж перероблений під літню кімнату для відпочинку — прибрали стіни та поставили ліжка, столи, стільці. Також стоїть малий синій трактор і бордовий "Мерседес Спринтер". На ньому родина щороку їздить до море відпочивати.

За огорожею з рабиці видно молоді дерева.

"Вже 100 посадили - сливи, яблуні, вишні, груші. На всіх дітей не накупиш стільки, а тут своє буде. На майбутнє планую й продавати", - каже Тетяна.
Проходимо до хліву. Тут 2 телят і стільки ж корів. Найбільша — Лайма.

"Тварини лагідні. На них діти навіть катаються. Молоко вживаємо і продаємо", - гладить чорно-білу.

Також родина має невелику пасіку. Щоправда, цьогоріч похворіли та померли бджоли. Планують завести знову. У дворі є свої 2 свердловини — на полив і для пиття. Невелике зерносховище, курник і свинарник, де розводили свиней на продаж.

"Коли народилися поросята, Марина злякалась, що свиня їх покусає. Прийшла і каже: "Можна, я одного додому заберу?". До будинку, звісно, порося не пустила, проте тієї ночі діти випросились спати з ним у старій батьковій автівці. Вранці прибігли: "Мамо, воно нас обкакало". Я засміялась — коли б вони ще поспали з поросятами".

Тамбур будинку перегороджує вішалка. На ній із десяток курток. На кухні холодильник і велика морозильна камера. Під вікном - довгий стіл. У стіні ніша з мікрохвильовкою. Барна стійка відгороджує їдальню від плити і мийки. Із-за неї виглядає білий чуб — голова сім'ї ремонтує забитий стік.

"У планах є ремонт будинку, бо багато цвілі. Гідроізоляції ніхто не робив. Плануємо розширити", - каже чоловік.

Раніше Олександр працював буровиком, проте 5 років тому залишив роботу, вирішив бути вдома. Родина живе на 12 тис. грн щомісячної державної допомоги і деяких продажів із господарства.

До кухні забігає блакитноокий світловолосий 8-річний Захар.

"Я навчаюсь у 3 класі. Коли виросту, будуватиму будинки в Україні", - каже хлопчик.

Господиня ставить на стіл борщ, домашню ковбасу, намазку з сала й домашній плавлений сир.

Познайомилось подружжя одразу після поверненню Олександра з армії. Тетяні було 16 років. На 5-й день запропонував одружитись.

"Я відчув, що цю людину створили для мене. Я серйозний чоловік. Чого тягти?" - каже Олександр.

"Показав дачу і сказав: "Цей будинок скоро буде наш. Ми тут будемо все садити разом". За рік одружились. А ще за 4 роки з'явилася Олеся", - згадує Тетяна.

Лев умощується матері на коліна, із 3-літрового пластикового відерця ложкою їсть мед. Наступним вбігає син Олександр. У нього між носом та оком чималий шрам.

"3 роки тому покусала наша німецька вівчарка. Різали свиню і кинули шматок собаці. Саша вирішив подати ближче, у пса спрацював інстинкт — схопив сина за голову. Дякую Богу, що не загриз і не зробив калікою. Собаку застрелили", - розповідає батько.

Розваг у селі мало, тому вечорами старші діти ходять до місцевого клубу грати у настільний теніс. Двічі на тиждень батьки возять їх до музичної школи до Полтави. Грають на скрипці, піаніно, гітарі, фортепіано, бандурі та співають.

Назар уважно слідкує за моїми записами до блокнота, допомагає перерахувати всіх членів родини. У цей час 4 молодших бігають довкола. Голова сім'ї відправляє дітей із кухні. Стає значно тихіше.

"Я вже і голос втрачала. Проте, коли діти розбігаються на навчання чи кудись гуляти, настає нездорова тиша", - господиня ставить на стіл чай.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Хочу, щоб мої діти вірили у Миколая" - як ведуча Валентина Хамайко святкуватиме Новий рік

Те, що буде багато дітей, жінка зрозуміла, коли почала шукати сенс у житті.

"Їсти, щоб жити чи навпаки, — нецікаво. Коли мені було 19 років, шукала сенс життя. Питала у людей — не відповідали. Запитала у Бога. Навіть ногу жартома запропонувала у жертву — готова була зламати. Ну він і відповів — наступного дня мене збила машина. З осколочним переломом ноги потрапила до лікарні. Туди прийшла жінка, євангелістка. Слухати її неможливо було, як баба базарна. Дала мені почитати книжечки. Часу у мене багато — лежала на витяжці. З них я зрозуміла, що сенс життя - у коханні. А діти - наслідок цього почуття", - каже жінка.

"Олеся у Машівській музичній школі викладає гру на гітарі. Живе з хлопцем у цивільному шлюбі. Марина навчається у педагогічному на психолога. Раніше закінчила музичне училище за класом теорія музики. Грає на 3 різних інструментах. У дитинстві мріяла бути ветеринаром. Фотографувала, як корова народжує. Хотіла коня, проте його не було, тому об'їздила всіх корів і свиней. А у 15 років сказала: "Мамо, я до корів більше не піду". Аліна провчилась 2 роки в музичному на бандурі, зрозуміла, що її більше цікавить історія, тому пішла навчатися на археолога. Анастасія - у музичному на хормейстера. А молодші поки що з нами та у школі", - розповідає жінка про дітей.

Батько долучається до розмови — пояснює, чому дітей на музику віддавали.

"Вона розвиває пам'ять, моторику пальців. Артур вивчає фортепіано. Тимуру подобається щось майструвати. Назар і Тая вчаться грати на скрипці. Також донька полюбляє рукоділля — ліпити, клеїти", - зазначає Олександр.

"Захар просився на скрипку, проте він непосидючий та інколи вредний, як буря. Розвернеться — щось розіб'є. Топне — щось провалиться. Ліг на диван — порвав. Артур любить мріяти.

Коли нікого немає - такий мамин. При всіх – мужчина. Назар одразу бачить, де вигода і де менше роботи. У селі жити точно не буде", - додає мати.

Щодня господиня витрачає до 5 год. на приготування їжі.

"Таня багато здоби пече. Здебільшого пиріжки", - каже Олександр.

"Любимо каші. Вдень повинно бути щось молочне. Також супи і борщі. Картопля рідко буває у раціоні. Найбільше діти люблять чебуреки. Робимо із чим завгодно — сир, гриби, зелень, м'ясо. Щоденно варю 8-літрову каструлю борщу. Як правило, наступного дня нічого не залишається. Мішка цукру вистачає на місяць, а ще 3-літрове відро меду за тиждень може піти.

Борошна — півмішка. На зиму закатую 3-літрових 50 банок огірків, помідорів і томатного соку, варення — 50 літрових", - додає жінка.

Квіти зрізані у родині не прийнято дарувати. Замість цього Олександр радує дружину саджанцями дерев або квітами для клумби.

"На день народження вручив надувний човен. Давно мріяла про нього, хоч і не рибалю. Для відпочинку", - сміється Тетяна.

Зранку найпершими прокидаються 4 старших хлопців, допомагають по господарству — підмітають, відкидають сіно, доять корів апаратом, приносять дрова.

"На коровах найбільше любить кататись Андрій. Підійде, поставить стілець, заплигне, палкою шльопне — і поїхав", - всміхається мати.

Зимові вечори родина проводить здебільшого у залі, де є телевізор і ноутбук. Улітку пораються у господарстві або відпочивають біля річки. Співають біля вогнища.

У прохідній кімнаті стоїть піаніно. У дитячій - теж. Заходимо до спальні з 3-ярусним ліжком. Стійки зварені з металевих труб. Поруч — ще одне. На стінах малюнки героїв із мультфільму "Бембі". Тут живуть Назар, Захар, Сашко, Лев та Андрій.

У залі молодші дивляться мультик на великому телевізорі, Артур грає на ноутбуці у гонки.

"У нас є ще й 2 стаціонарних комп'ютери, проте чим більше гри — тим менше уроків", - розповідає батько.

Сучасні телефони дітям не купують, кажуть, нема потреби.

"Ґаджети забирають людей в інший світ. Коли всі сидять по своїх норах — це недобре", - говорить батько.

В одній із кімнат на стіні — грибок. Там ніхто не живе — чекають на ремонт.

"Просили місцеву владу виділити кошти на утеплення. Наче не відмовили, проте і не запевнили, що дадуть. Пільг від держави майже не отримуємо. На проїзд містом не маємо якогось вкладиша. Де його взяти, невідомо. Живимо за "дитячі", ще тисяч 4 заробляємо на молоці, сирі та м'ясі", - каже Тетяна.

Повертаємося на кухню. Лев залазить на лавку, тягнеться до шоколадних цукерок. Тая починає грати на скрипці.

Скрипка, що вже була у вжитку, коштує щонайменше 2 тис. грн. Гітару донькам купляли за 4-5 тисяч. Репетиції щоденні. Із кімнати чути піаніно.

"Це Назар, впізнаю за звуком", - каже мати.

На фоні піаніно плаче Юрій. Жінка не реагує.

"Це не той крик. За сльозами можна відрізнити, коли дитина ображена чи вдарилася. Тоді біжу", - додає.

Родина збирається до Полтави продавати молочне. Пропонують мене підвезти. На гостинець дають пакет сиру.

×