Місяць тому, 14 квітня, від раку крові на 81 році помер білоцерківець Едуард Чайка. Про хворобу дізнався за два тижні до смерті. До цього пів року рідні потай давали йому таблетки. Не казали правду, аби не нервував. Едуард Чайка за життя співав у кількох ансамблях. Востаннє виходив на сцену за два дні до смерті.
— Ми жили недалеко. Зустрілися на лавці біля будинку. Жалівся, що вдень важко ходити, а вночі — спати. За два дні поїхав на репетицію хору. Ввечері йому стало погано, — розповідає Любов Жаркова, координатор клубу "Золота осінь".
Після аварії 2013 року моральне і фізичне здоров'я Едуарда Андрійовича погіршилося. В автокатастрофі втратив громадянську дружину Таїсію. У чоловіка був уражений кістковий мозок. Ходити було боляче, турбував тазостегновий суглоб. На репетиції співак їздив на таксі, на сцену виходив, опираючись на палиці. Після аварії одна нога стала на 15 сантиметрів коротшою за другу. Щоб стояти на сцені рівно, чоловік набив підбора.
— Батько все життя співав. Мав девіз — доки співаю, поки й живу. Мав гарний бархатний тембр голосу — альт, — говорить дочка 55-річна Ірина. — З мамою (першою дружиною Ольгою. — Газета) вони познайомилися на танцях. Вона йому відмовила, прямо як у радянському фільмі "Дівчата". Аби її добитися, закрив клуб і виключив музику. Вони прожили у шлюбі 38 років. Часто співав для мами "Мы на лодочке катались".
Після смерті дружини Едуард Андрійович п'ять років жив зі Світланою. Згодом сім років із Таїсією.
Співав в ансамблях та хорах ветеранів ВВВ "Від серця до серця", "Спадщина", "Берегиня" та при клубі "Академія пенсіонерів". Він записав на диктофон 578 пісень. Потім переписував на диски і продавав їх на базарі. Зароблене відразу кидав у скриньку на допомогу АТО. Дідовий диктофон як пам'ять залишив собі онук.
— За все життя батька жодного разу не бачила п'яним. Він був інтелігентний і спокійний. Але якщо сказав, що то біле, воно справді біле. Ніхто не смів ослухатися. Ніколи не бив. Але вмів словом поставити на місце, — продовжує Ірина. — Родина і пісня були для нього головними. Був прикладом в усьому. Навіть у тому, як виглядати. Смачно готував. Борщ був такий смачний, що за вуха не відтягнеш. У квартирі все робив сам — від розеток до полиць. Вважаю його поцілованим Богом.
Едуард Чайка мав спеціальну прищепку для волосся. Понад 50 років нею закладав чуб, щоб той виглядав хвилею. У шафі було більше 70 сорочок та вишиванок. Також кілька десятків костюмів.
— Просив на похороні не плакати, а аплодувати і співати. Ми зробили так, як він хотів, — розповідає. — Батько вчив бути сильною. Приїхала додому, включила його пісні і на годину задрімала. А коли прокинулася — мій чоловік сказав, що я уві сні плакала навзрид.
Едуард Чайка народився 1937 року на Донеччині у родині військових. Вивчився на тесляра-опалубника у школі фабрично-заводського навчання №29 у Магнітогорську. 1954-го вступив до консерваторії, але пішов у військо. Після служби працював у Білоцерківському будівельно-монтажному управлінні №3. Був завклубом. На пенсію вийшов з Центру електрозв'язку "Укртелеком". Там працював 26 років заступником начальника господарчої частини. Дружина Ольга померла 2000 року. Разом виховали двох доньок — 55-річну Ірину і Валентину, 49 років. Мав двох онуків Станіслава та Анну. Також двох правнуків — Дарину, 12 років та Гордія, 3 роки.
Поховали Едуарда Чайку на кладовищі "Новокиївське 1" біля дружини Ольги. Провести його прийшли більше 200 чоловік.
8 
Коментарі