Що успішнішою стає людина, то більше вона має розуміти, що гроші — лише засіб досягнення мрії, але далеко не сама мрія. У житті є інші, важливіші цінності, без яких не прожити, вважає Тарас Кутовий. Він — керуючий директор Міжнародної інвестиційної компанії "Градієнт", голова правління громадської організації "Спілка спасіння села", запрошений викладач Києво-Могилянської бізнес-школи. Два роки поспіль Кутового визнавали найкращим українським фінансистом. Лохвиця для нього — прабатьківщина, звідси походить його рід.
Здається, наше суспільство стає цинічнішим і меркантильнішим, і такі речі, як доброта, дедалі частіше вважають за слабкість.
— Бог любить добрих людей, а суспільство, на жаль, не завжди. Відкритість душі люди часто сприймають за слабкість. Усі проблеми — від низького рівня культури. У кожного народу є свої цінності, і ми повинні навчитися цінувати своє — хоча б ту ж мову. Це йде від роду. Якби не мої батьки, то я, оскільки народився в Києві, виріс би російськомовним, як і більшість киян. Тепер я розмовляю українською навіть на російськомовних територіях, бо прагну формувати позитивний імідж українця. Ще не забулося, як нас вважали хохлами. Треба змінювати цей імідж. Хай знають, що українці є успішними й розумними.
Яке ваше ставлення до закону про мови, навколо якого триває боротьба?
— М'яко кажучи, я був ним подивований. Є така мудра думка: мова вимирає не через те, що нею не вчаться розмовляти ті, хто нею не говорить, а через те, що вона не звучить із вуст тих, хто її знає. У людей повинна бути значно більша відповідальність, бо можна втратити все, що маємо.
Є думка, що в бізнесі людина людині вовк. Часто доводиться конфліктувати?
— Не люблю кричати, уникаю конфліктних ситуацій. Колись мама мені сказала: коли сваришся, кричиш, ображаєш кого-небудь, подумай про те, що завтра цієї людини може не стати і ти не зможеш попросити у неї вибачення. Потім житимеш із цим до кінця своїх днів. Запам'ятав це назавжди. Як людина віруюча, переконаний, що ображати не можна. Коли б'єш когось словом, то не треба забувати, що в цієї людини також є матір. Не хочу робити того, за що доведеться каятися.
Що вважаєте найціннішим у людському житті?
— Ми повинні вчитися поважати старших. Недаремно у сім'ях Сходу заведено жити за настановами батьків, дідів, прадідів. Хоч ми і вважаємо себе розумними, життєва мудрість — надзвичайна цінність, якої не можна навчитися. Я дуже швидко живу. Вважаю, у свої 36 років, з точки зору набору подій та якихось ситуацій, маю досвіду більше, ніж дехто за все життя. Я вчився багато, бувало, на помилках, дуже швидко хотів рухатися вперед, і цим заробляв свій досвід. Доки людина живе, вона буде помилятися. Уся річ у співвідношенні помилок до правильних рішень, умінні тримати себе в рамках. Бо настане час збирати каміння. А його важко зібрати, коли в кишенях дірки. Треба запасатися кошиком. Це і є досвід. Я багато спілкуюся зі старшими людьми, щоб почерпнути від них мудрості, це допомагає. Усе в цьому житті відносне. У мене були круті підйоми й дуже великі падіння. І щоразу я піднімався, бо знав, що це питання характеру, часу, віри і знову ж таки твого оточення, до якого ти прагнеш іти. Хто знає шлях, той до кінця його пройде.
1 
1
Коментарі