П'ю каву в центрі міста. Неподалік бігає хлопець років 18 у синіх джинсах і легкій куртці. У руках чорний планшет, має стос бланків. Говорить, що з благодійної організації, проводить опитування. Посвідчення не показує, анкети до рук не дає. Повз проходить чоловік у діловому костюмі.
— Скажіть, будь ласка, чи треба в Україні змінювати владу? — кидається до нього хлопець. — Чи будете голосувати проти Віктора Януковича?
Перехожий відповідає: в країні все гаразд і нічого міняти не треба. Хлопчина дякує, але нічого не записує. Рушає в мій бік.
— Чого його думки не відмітив? — питаю. — Чи коли ніхто не бачитиме, поставиш, що треба?
Опитувач червоніє. Запевняє, мовляв, зараз усе зробить. Заповнює бланк, ставить галочки в графах "владу треба змінювати", "голосуватиму проти Януковича".
— Та мужик же не то казав, — зауважую.
— Слухай, та я не зовсім з благодійної організації, — починає виправдовуватися. — Опитування одна партія замовила. Просила себе не афішувати. Я винен, що їм інші дані треба, щоб проштовхнути свого кандидата? Хочеш, тебе опитаю? За це магнітик подарю.
Мені аж заціпило. Згадую, як кілька років тому в нашому університеті обирали студентського декана. Тоді ректорату також була потрібна своя людина. У день виборів студентам видали бюлетень із єдиним прізвищем і з графою "Підтримую". Проголосувати проти можна було, хіба що порвавши той папірець. Потім казали, що іншої кандидатури не мали і перевиборів не буде. Насправді ж охочих — кого добром, а кого й примусово — відмовили від участі.
3 
1
Коментарі