Ексклюзиви
Четвер, 29 листопада 2007 19:45

Роботу в Новооржицькому має кожен десятий

Автор: фото: Олена КІБЛИЦЬКА
  Любов Сергієнко в Новооржицькому Оржицького району продає одяг. Іншої роботи в селі для себе не знайшла
Любов Сергієнко в Новооржицькому Оржицького району продає одяг. Іншої роботи в селі для себе не знайшла

"Молодьож тікає з села в Київ та інші міста. А люди, яким лишилося п"ять–сім років до пенсії, приречені — їх ніхто не прийме", — розповідає про безробіття в селищі Новооржицьке Оржицького району селищний голова ІванКражан, 56 років.

Новооржицьке розбудували в 1970–80-х навколо місцевого цукрового заводу. Працівників розселили в 11 п"ятиповерхівках-"брежнєвках". Нині в селищі 2 тис. 57 жителів, зокрема 200 дітей і 180 пенсіонерів.

Із 1 листопада на Оржицькому цукрозаводі закінчився сезон виробництва. Майже всі працівники стали на облік у районному центрі зайнятості. Постійну роботу має лише десята частина від працездатного населення селища — працівники школи, дитсадка, амбулаторії, селищної ради. 25 осіб постійно працюють на цукрозаводі.

15 сімей почали займатися приватним бізнесом, інші завели господарства й городи.

На ринку в центрі селища стоять чотири торгові палатки. 45-річна Поліна Вохонська торгувати почала рік тому. Каже, що 160 грн допомоги по безробіттю їй не вистачає.

— Оце стоїм, аби стояти. Торгівлі немає ніякої, — махає рукою Вохонська. — Купують дуже рідко. Доводиться їздити по селах, там краще розпродуємося. Люди мають гроші лише в сезон. Ось моя донька Леся без роботи сидить. Зять Дмитро півроку в стройцеху на заводі проробив, а тепер на біржу став.

Власниця палатки 53-річна Любов Сергієнко раніше працювала на заводі. Шість років тому почала возити з Хмельницького одяг на продаж.

— До пенсії доробляю підприємництвом. Та тут заробітку немає, люди все в борг беруть. Раз з"їжджу за товаром, і хватає на рік. Сьогодні дві шапки продала, на них заробила п"ять гривень.

Її чоловік стоятиме на біржі до квітня, має 160 грн на місяць. Двоє дітей 4 роки працюють у Києві.

— Донька Світлана робить продавцем, а син Руслан — на будівництві. Там знімають квартири, по півтори тисячі платять.

Тричі на тиждень на базар приїжджають підприємці з Лубен. Продають овочі, оселедці й напівфабрикати. Називатися не хочуть, бояться податкової.

— Люди тут живуть за рахунок своїх мозолів. Тримають городи, вирощують тварин. У них заробітку на заводі немає, — каже один із них. — Купляють дуже мало. Ось приходить жіночка й просить на руб сорок тюльки.

На околиці селища майже кожен житель збудував невеличкий сарай, де тримає худобу чи птицю. Біля одного з таких ставить велосипед 51-річний Іван Білоус.

— Тримаю двох поросят і курей, бо без цього діла не буде. Діти одружені, живуть окремо, — каже чоловік.

На заводі Іван Іванович працює постійно. У сезон — оператором дифузії, а в період ремонтних робіт — слюсарем. Цього місяця пішов на біржу. Отримуватиме допомогу в розмірі 70% від зарплатні. — Матиму десь тисячу, бо зарплата була хороша. А от мій син півроку всього поробив. На заводі заробляв тисячу, на біржі отримає 500.

Під загрозою закриття місцевий дитсадок "Дружба". Заклад утримує селищна рада. Його відвідують 120 дітей із сусідніх Остапівки й Богодарівки Лубенського району, Черевок, Хорошків, Воронинців і Новооржицького Оржицького району.

— Якщо з Нового року не прийде дотація з району, потрібно буде щось робити в цілях економії видатків. А вони — це дитсадок і амбулаторія, — зітхає Іван Кражан. — Потрібно відмовлятися від чужих діток, а це потягне за собою скорочення працівників.

Пояснює, що всі біди — через скорочення виробництва. Раніше за планом завод мав відробити 100 днів, а потім починався ремонт. Тоді люди мали зарплату, а селищна рада — хороші надходження до бюджету.

— Ми залежимо від цукрозаводу, — каже завідувачка дитсадком "Дружба" Ніна Пащенко, 46 років. — У нас лише степ та цукровий завод.

На цукрових заводах зменшилися обсяги виробництва

На Полтавщині працює дев"ять цукрозаводів. 2006-го вони виробили 300 тисяч тонн цукру, а цього року— 242 тисячі. При цьому держзамовлення складає 196 тисяч тонн. У зв"язку зі зменшенням обсягів виробництва зменшився й термін цукроваріння.
— Заводи завжди працювали сезонно, — говорить генеральний директор асоціації "Полтавацукор" Євген Золотарьов, 72 роки. — Люди гуляли два-три місяці за домовленістю з керівництвом, потім робили на ремонті. Зараз усі заводи стали приватними. Господарі не дуже вкладають гроші в ремонт, і тому люди вимушені йти на біржу. Потім влаштовуються заново.
Із середини жовтня в Оржицькому районному центрі зайнятості почали реєструватися звільнені працівники місцевого цукрозаводу. Таких поки що 273. Звільняють працівників поступово, тому до лютого їх кількість зростатиме.
— Торік зафіксували 470 осіб, — каже директор центру зайнятості Валерій Кирпань, 29 років.

Зараз ви читаєте новину «Роботу в Новооржицькому має кожен десятий». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода