"Найдешевші з капустою по троячці"

 

По 150 пиріжків випікають щодня продавщиці з центрального ринку Полтави. Готують по дві партії із солодкою та три із солоною начинкою. У кожній партії 30 штук.

67-річна Меланія Піценко стоїть за прилавком торгового ряду в овочевому павільйоні. На тарілці викладені смажені пиріжки. Згори половина пиріжка з маком. У ньому начинки більше, ніж тіста.

— Вкусні пирожки, з маком, м'ясом і печоночкою, — гукає голосно.

До прилавка підходить огрядна літня жінка з палицею.

— Дай-ка один попробувать. Інтересно, чи правда начинки так багато кладеш, — говорить.

Подає продавщиці 5 грн. На ціннику вказано 4 грн. Та здачі не дає.

— В чьом дєло, гривню здачі давайте, — сердиться пенсіонерка.

— Пробачте, то я ціну на гривню підняла, а табличку не встигла змінити, — каже Меланія Піценко. — Беруть люди мало, бо немає грошей. Робиш їх уночі, щоб свіжі були, везеш напівсонна, а тут можеш нічого й не продати. Торгую пиріжками 20 років. Через день приїжджаю на базар із села Мачухи. Уже на них так руку набила, можу із закритими очима приготувати. Продаю з різними начинками. Найдешевші з капустою по троячці. Мої пиріжки добрі, бо начинки кладу, щоб аж тріщали. Тісто вимішую, щоб тугим не було. Ніколи не почуєте запаху олії. Каждий день купую в знайомої рафіновану "Олейну", а сковорідки мию з хозяйственим милом. У ньому, в отлічії від очищувачів, ніякої хімії немає.

У 72-річної Світлани Гаврилюк випічку замовляють кафе й магазини. Крім смажених, продає печені пиріжки. Коштують 3-4 грн. Пиріжки лежать у двох господарських торбах. Валізи обкладені теплими речами. Продавщиця каже, до обіду випічка лишається теплою.

— Перед тим як пекти, мажу пиріжки яйцем. А після того, як витягла з духовки, солодкою водичкою. Тоді виходять рум'яними й блищать.

Світлана Іванівна говорить, торгувати пиріжками почала після того, як її син захворів діабетом.

— Приймав інсулін. Майже всі гроші на нього тратила, а синок усе одно помер. Через нерви сама діабетом захворіла. Тепер собі на ліки заробляю, бо пенсія 800 гривень. Буває, ніщим безплатно пиріжки даю. Тут он чоловічок ходить, батьки померли, а брати хату забрали. То я йому з картоплею чи капустою завжди за так дам.

На перехресті вул. Новобазарна й Шевченка жінка в помаранчевому фартуху торгує пиріжками із дерев'яного ящика на колесах. Поряд зупинка приміських автобусів.

До продавщиці підходить чоловік із пакетом "Босс", купує 10 біляшів по 5 грн.

— Біляші чоловіки обожають, часто до них у сусідньому ларьку каву беруть, — говорить продавщиця, себе не називає. — Жінки більше беруть із капустою по 3,5 гривні. Продаю два-три рази в неділю, на більше фізично не хватає сил. Тісто замішувати встаю в два ночі. Уся начинка зі свого городу. М'ясо беру в знайомої, потім роблю з нього фарш, додаю тільки сіль і цибулю. Маю більше десятка постійних клієнтів.

Пробую біляш. Тісто важко жувати, воно туго замішане. Начинка соковита, але сильно пахне цибулею.

×