17 грудня жителі Варварівки Карлівського району відсвяткували храм — день села. Святу Варвару вважають покровителькою населеного пункту, на її честь тут назвали церкву.
На дев"яту годину ранку до сільської церкви привозять автобусами людей із сусідніх сіл.
— Я сім років на цей храм їжджу, — розповідає 47-річна Варвара Юрченко з Іванівки. — Після служби всі йдуть на трапезу. Якщо туди не пішов, то вважай і на храмі не був.
Службу в церкві по черзі правлять 13 священиків із сіл Карлівщини, міста Красноград сусідньої Харківської області та з Росії, звідки приїхав син настоятеля церкви Варварівки 61-річного Василя Штеця Василь. Він також священик. Був ще один син батюшки Іоанн — священик Успенської церкви в Карлівці. Загалом у настоятеля Варварівської церкви семеро дітей — три сини й чотири доньки. Молодшого сина-священика Михайла не було. Доньки настоятеля повиходили за священиків. У нього 25 онуків. Наймолодшу, півторарічну, назвали Варварою. У рік її народження Василь Штець святкував 25-річний ювілей служби в церкві.
— Коли празник, то завжди треба відвідати місце, де заснований храм, — каже донька панотця Олена Штець, 15 років. Вона не пішла до школи, щоб поспівати в церкві.
Поблизу входу розмовляють кілька пенсіонерок.
— Усі після служби йдуть на обід. Там уже все приготовлено, — говорить 70-річна Надія Біленко з Попівки.
— Перед храмом по селу їздили підводою і збирали милостиню. Я дала картошки і трохи грошей. Менше десятки ніхто не дає. Дехто прямо в церкву несе. Батюшка все це організовує, а люди збирають, — розповідає місцева жителька Ольга Кабак, 67 років.
Неподалік церкви дорогою йдуть дві жінки з картатими сумками.
Доньки настоятеля повиходили за священиків
— Ми буваємо в церкві рідко, бо хазяйство велике. Хто ж його глядітиме? — каже Надія Возна, 59 років. — Я на службі сьогодні трішки постояла й пішла по хліб, бо чоловік хворий лежить і матір.
На великий обід людей запросили до спортзалу місцевої школи. Під баскетбольним кільцем повісили ікону Святої Варвари.
Столи в три ряди поставили уздовж зали. Обід для 200 прихожан готували 13 кухарок. Люди не знімають верхній одяг, бо його ніде повісити.
— Три дні варили й смажили в себе вдома, — розповідає Зіна Солодушко, 59 років. — Тут і борщ, і картопля, і риба, голубці, грінки, начинені риб"ячі хвостики, оселедці, мойва смажена, консерви, огірки, салати, компот. Горілки нема, але вино поставили.
— Зараз іде піст, то на наших столах усе пісне. М"яса тут нема, — зауважує інша кухарка Віра Остапова, 65 років.
— Так на храм готуємо кожен рік. Торік прийшло 250 чоловік, а колись 270, — додає Ольга Снога, 60 років. — Сімнадцять год уже Варвара моя, постійно готую обіди.
Місцеві підприємці заплатили 200 грн за оренду спортзалу й купили деякі продукти.
До залу заходить син настоятеля Варварівської церкви священик Василь Штець, 31 рік. Він приїхав із Пензи, що в Росії. Після молитви запрошує всіх відобідати.
— 1986-го ми почали ремонтувати храм у Варварівці, — хвалиться. — Раніше там був молитовний дім. Нам дали дозвіл на будівництво без зміни архітектурної частини. А ми хотіли куполи звести. Будували вдень і вночі. Допомагали батькові, інколи він нас і заставляв. Мені тоді було 13 років.
Стару церкву у Варварівці зруйнували за радянської влади в 1930-х роках. Фундамент нової заклали влітку цього року.
На храм готують на п"ятдесят персон
9 січня храм святкуватимуть у селі Кейбалівка Пирятинського району. Дерев"яна церква тут згоріла років сорок тому.
— Храм у Кейбалівці святкують на третій день Різдва, бо саме тоді святили церкву, — розповідає голова Сасинівської сільради, до якої належить Кейбалівка, 46-річний Віктор Дорошенко. — Основна страва на столах — холодець із в"юнів. Узагалі багато риби готують, бо село біля річки Удай.
Храм святкують раз на рік. Цього дня звідусіль приїздять родичі та друзі місцевих жителів.
— На це свято не прийнято запрошувати, усі про нього знають, — каже вчителька української мови місцевої школи Наталія Скорик, 32 роки. — Ми з матір"ю два дні готуємо святкові страви. Хоч маємо свої продукти з господарства, стіл обходиться в 300 гривень. Самогону не женемо, більше робимо домашнє вино. Горілку купуємо в магазині.
Протягом дня одну хату може відвідати 40–50 осіб. Переважно люди приходять по обіді й гуляють допізна.
3 
1
Коментарі