— Ми прийшли познайомитися з Володимиром Зубиком. Два роки тому особисто поспілкуватися не вдалося, але він працював. У дворах сприяв, аби зробили багато чого. Не пропав, як остальні. Манни небесної від нього не ждемо. Та й дороги в селах добивався, щоб робили, інвалідів не забував, — каже 56-річна Віра Гущук 18 жовтня о 13.15 у Палаці молоді на вул. Сумгаїтській, 12 в Черкасах.
Тут зібралися близько трьох сотень черкащан, щоб подивитися концерт до Дня інваліда та поспілкуватися із запрошеним на нього народним депутатом 56-річним Володимиром Зубиком. Він балотується до Верховної Ради по 195-му виборчому округу, до якого входять Соснівський район Черкас, Драбівський, Чорнобаївський та Чигиринський райони області.
— А моя знайома казала, що її донька отримала в рамках ініційованого Володимиром Зубиком проекту "Інтелект року" 2000 гривень, бо стала переможцем якоїсь олімпіади, — говорить Марія Григораш, 50 років. — Кажуть, депутати — грошовиті люди, тому і йдуть у Верховну Раду. Так це не про Зубика. Він багато чого робив в окрузі, не забуває про людей, і люди про нього не забудуть. Дізналися, що на святі буде Володимир Володимирович, то прийшли сюди послухати, що далі робитиме. Хочу спитати, коли пенсію піднімуть. Бо ж комуналку підняли, а платити її нема з чого.
Люди намагаються сісти ближче до сцени. Літнім жінкам волонтери допомагають піднятися сходами.
— У чотирьох стінах сидіти неохота, а тут людей побачу, щось розумне почую, — розповідає 74-річна Лідія Петрівна. — Написала записку вдома для Володимира Володимировича, бо ж тут до мікрофона не вийду. Треба, щоб Рада трохи про людей подумала. На одні ліки в місяць більше 500 гривень іде. Нема на що жити. У квартирі дуже холодно, бо й досі тепло не включили. Спимо одягнені. А гірш усього, що діти на Донбасі вмирають. Молоденькі хлопчики воювати йдуть. Ми — діти війни, ніколи не могли подумати, що таке буде. Я терпіла б холод і голод, якби наші діти там не вмирали.
О 13.40 до зали заходить Володимир Зубик.
— Хотів би внести ясність, як може допомагати депутат. Він — не Бог, не президент, не прем'єр-міністр, — звертається до людей Володимир Володимирович. — Депутат створює на п'ять років місток між громадою, що довіряє йому, і столицею, де у владних кабінетах вирішуються питання. Це нормальна практика для Європи й Америки, коли депутат представляє інтереси громади, що дає йому право голосу. 2012 року я став депутатом. Ви мені повірили й разом нам багато вдалося. Депутат — це, зокрема, й додаткові кошти з держбюджету, які він може залучати на округ, — перериває виступ через шум.
До зали вриваються кілька десятків чоловіків у камуфляжній формі й балаклавах. Ті, хто забігають першими, починають бити охоронців депутата. Жінки в залі намагаються захистити хлопців, кричать: "Що ви робите?".
— Ні стида ні совісті, що ви робите? — звертається жінка років 60 до нападників.
Але молодики не реагують на крики і прохання присутніх. Продовжують викрикувати образливі слова.
— Просимо вас, вийдіть звідси, тут проходить театралізований захід. Тут зібралися учасники війни, інваліди, обездолені. Будь ласка, хлопці, вийдіть, — каже жінка в мікрофон.
Щоб її підтримати, люди в залі скандують: "Геть!". За кілька хвилин нападники виходять. Присутні залишають зал. Жалкують, що не вдалося подивитися концерт та поспілкуватися з депутатом.
— Бачу таке вперше у житті, щоб так били ні за що, — плаче Надія Писарук, 65 років. — У нас демократія, хто за кого хоче, за того й голосує. Ми прийшли відпочити і поспілкуватися за нагоди із Зубиком. Як вам хтось другий наравиться, то голосуйте. Ви ж діти одної крові, для чого так знущатися? Хай на війні — там ворог б'є, а це ж у мирний час.
2 
1
Коментарі