Третій президент 58-річний Віктор Ющенко веде на парламентські вибори партію "Наша Україна".
— Наша політична сила говорить про програму економічного націоналізму, — каже Віктор Андрійович. — В Україні треба створити умови, дати можливість працювати чесно, працювати на себе. Вигода кожного фермера чи підприємця — це і є вигода держави. Пропонуємо спиратися на власні ресурси, а не на корейські "хюндаї", китайське вугілля, єгипетську картоплю та російського виробника олімпійської форми для української збірної.
Протягом усієї виборчої кампанії часто повторюєте тезу про необхідність національної консолідації, розвитку демократичних свобод. Як це сприймають виборці?
— Слабка національна єдність — це базове політичне питання для українського прогресу. І я все робив для того, щоб усі механізми, що працюють на згуртування, задіяти. Які це механізми? Мова. Коли ви в політичному сенсі чітко формулюєте основи мовної політики на базі національної мови, майте на увазі, що відсотків 50 за вами не підуть. У деяких регіонах не отримаєте підтримку. Але з точки зору національної мети, якщо цього не зробите — не виправдаєте інституцію президента.
Друге — питання про єдину помісну церкву, з яким дві третини виборців вас не підтримають. У ХХ столітті ми шість разів здобували незалежність і п'ять разів її втрачали. Причина завжди була одна — зовнішня агресія, окупація. Що роблять, звільнившись від авторитарних комуністичних режимів, країни Балтії та Східної Європи? Вони інтегруються до європейської колективної політики безпеки. Якщо ви піднімаєте в Україні питання безпекової колективної інтеграції, вас також дві третини не підтримають. Але якщо цього не зробите, будете людиною зі слабким ненаціональним світоглядом. Стверджую, що я в цих пріоритетах своєї політики правий.
Чому герої, на яких така багата українська нація, починаючи від Виговського, Хмельницького, Мазепи і до кривавого ХХ століття, не є героями для нації? Чому нас привчили, що це є "зрадники"? Люди мають зрозуміти, що той, хто хоче побороти твою нацією, робить таке — забирає п'ять десятків твоїх істинних героїв і заміщує їх кочубеями-зрадниками. Якщо не повернути все на свої місця, ти не достойний називатися провідником нації.
Є різниця між політиком, який думає про вибори, і державником, що мислить категоріями поколінь. У політика своя мета — виграти 28 жовтня 2012 року. Наприклад, через популізм, маніпуляції. І державник дуже часто йому програє, бо працює на довшу перспективу. Для державника це непростий вибір. Його складно пояснювати виборцям, відстоювати. Але це саме ті цінності, на яких виписано програму "Нашої України".
Політика така ж захоплива і небезпечна, як війна. Але на війні вас можуть убити один раз, у в політиці — багато разів. Це казав Черчилль. Думаю, ці слова підтвердить кожен, хто пройшов довгий шлях у першій лізі національної політики.
В якій ситуації зараз Україна? Куди ми рухаємося?
— Ми рухаємося в неправильному напрямку і у внутрішній, і в зовнішній політиці. Нам потрібна політика толерантного національного діалогу. Цього не розуміє значна частина українського суспільства. Здається, Табачника (Дмитро Табачник, чинний міністр освіти. — "ГПУ") уже десятий раз замінюють, а результату нема. У нього таке ставлення до всього національного (Табачнику закидають українофобство, підбурювання до розколу. — "ГПУ"), бо він гарно експлуатує світосприйняття кількох мільйонів наших людей. Його можна замінювати на другого табачника, третього, четвертого. А нічого не зміниться. Бо нам треба замінити саму політику — запропонувати демократичну традицію. На жаль, цієї пропозиції ви не знайдете в жодної з тих партій, що грають на внутрішньому протистоянні. Бо війна — це єдиний пункт їхньої програми. І частину цього демократичного шляху ми вже пройшли. Нам потрібно до нього повернутися, щоб відбутися зрештою як демократична європейська держава.
Я — оптиміст. І вірю, що виклики, що в нас сьогодні є, приведуть до позитивного усвідомлення себе і власної місії. Маємо нагоду утвердити себе як націю, обравши 28 жовтня патріотичні сили з програмою національного творення. Разом із тим, хочеться процитувати Григорія Сковороду, який казав, що найбільша втрата, яка може бути — це втрата часу. Прикро, що для того, аби досягти національного порозуміння, ми втрачаємо стільки дорогоцінного часу.
Яким для нас буде 2013 рік? Багато хто говорить про доленосні події в країні, що відбудуться ще до чергових виборів президента 2015 року.
— Ми перебуваємо в крихкій рівновазі між майже втраченим європейським курсом і ще не набутим азійським. У нас дуже мало часу. Ідеться про місяці.
Сьогодні битва за Україну дуже жорстока. Політика гуманітарної експансії, економічного виснаження триває російським керівництвом відрито й послідовно. Україні в ультимативні формі пропонують входження до інтеграційних проектів, зразком для яких слугує один і той самий проект нищення суверенітету — Радянський Союз. З Україною говорять зневажливо. Проте ані українська влада, ані опозиція не дають гідної відповіді.
Іде гуманітарна окупація. Нас виснажують харківськими угодами, московськими угодами, надмірними цінами на газ, торговельними війнами. Українці стають заручниками сценарію русифікації України, яку підтримують десятки політиків в обох таборах.
Пам'ятники Сталіну чи Катерині ІІ — це прикордонні стовпи окупаційної зони. Іде військо розкольників, провокаторів, відвертих українофобів. Вони сидять в уряді, в парламенті, у безпекових структурах. Багато хто і у владі, і в опозиції оглядається на Кремль. Ніхто не говорить про зовнішні загрози, ніхто не читає підтексту російських заяв про наступальне поширення російської мови, ніхто не збирається руйнувати імперську формулу: газ — це політика. Це мовчазна руйнація національних інтересів.
Якщо в результаті контрольовані Кремлем політичні сили отримають мандат на подальше протистояння, якщо новий парламент створить ще кілька прецедентів подібних до харківських угод — українська незалежності буде приречена. Це має мобілізувати патріотичні сили.
Більшість політичних сил на цих виборах зосереджуються на внутрішніх проблемах. Ви, навпаки, говорите про пріоритет євроінтеграції. Чому?
— "Наша Україна" відстоює низку стратегічних позицій, з яких у нас, на жаль, не так багато партнерів. Серед них — європейська та євроатлантична інтеграція. Проаналізуйте програми партійних проектів. Окрім "Нашої України", переконаних у цій політиці немає. Ніхто не говорить про це економічною аргументацією, аргументацією політичної стабільності, безпекових гарантій — абсолютно конкретних переваг. Цей курс малюють у жанрі карикатур із передовиць радянських газет часів холодної війни. Пошук свого шляху до європейської інтеграції ніхто насправді не веде. Продуктивних пропозицій, як відновити діалог з Європою, нема. 2008 року ми дійшли до перспективи асоційованого членства. Цю домовленість було досягнуто мною з президентом головуючої у ЄС Франції — Ніколя Саркозі. Історія цієї безпрецедентної угоди, що передбачала також формування зони вільної торгівлі, зображує Україну марафонцем, який на фініші ламає ногу. Не в тому сенсі, що шанс уже остаточно втрачено. А в тому, що замість тріумфу ми створили додаткові труднощі на європейському шляху.
Чому ми бачимо фактично байдужість основних партій до питань міжнародної, насамперед європейської, політики? На це є одна відповідь — відсутність ідеології. Це найбільш виразна риса цієї виборчої кампанії. Нам не запропонували план дій, як облаштувати завтрашній день. З нами гралися у персоніфікацію вибору. Урізноманітнили цей вибір новими обличчями спортсменів чи артистів.
Почати виходити з нинішньої ситуації треба з високого стандарту демократичних виборів. Це перший індикатор, який наші європейські партнери готові сприйняти як готовність до відновлення діалогу. Це складне внутрішнє завдання, успіху якого зовсім не сприяє чинний закон про вибори. І велика місія українців як нації полягає в тому, щоб прийти на вибори і висловити свою думку. Кожен голос має бути покладено на терези здорових цінностей і справжніх змін.
2 
1
Коментарі
2