У ніч на четвер фасад Українського дому обклеєний саморобними плакатами: "Ні русифікації моєї нації", "Zek, іди геть!", "Господи, змилуйся над Україною: даруй мудрість та людяність "слугам народним" . Третю добу триває акція протесту проти ухвалення мовного закону. На карематах сплять зо три десятка людей. Решта сидять на сходах, слухають імпровізований концерт: виступають кобзарі, музиканти-аматори, поети. Присутніх — близько 300 чоловік.
— Був під час Євро, всі кричали "Я люблю Україну!". Де ці патріоти зараз? — роззирається 20-річний Денис. Він вчиться на археолога в Києво-Могилянській академії. Підробляє охоронцем, зранку йому на зміну. — Цей закон прийняли незаконно, з порушеннями. І нікого за це не арештували. А завтра так само приймуть закон про 12-годинний робочий день чи ще щось.
— Читаю пресу — там пишуть, що ми проти "руського язика", — бере до рук мікрофон поет 36-річний Артем Полежака. — Ми не проти руського, і на честь цього я прочитаю стіхотвореніє руського рок-поета Майка Науменка "Пісня простої людини". Щоправда, в дуже вільному перекладі: "Цілий рік я ходжу на Майдан, на Майдані міліція ставить паркан. Та недавно я чув із розмови по суті, що у нас президент скоро буде Путін, — виголошує речитативом. — Мнє сказалі об етом в Москве-е-е-е!
Присутні сміються, аплодують.
— Тут люди прийшли з Адміністрації президента, дуже хочуть почути вірш "Наш президент — гопнік", — кричить хтось.
Артем читає, люди хором підтримують рядки "Президент моєї країни — гопнік!".
О 3.30 неподалік Українського дому з вантажівки вивантажують чотири біо-туалети — про їх доставку домовився нардеп Андрій Парубій. Мітингувальники вшістьох беруть одну кабінку, несуть у бік підземного переходу. Їх одразу оточують четверо "беркутівців", хапаються за кабінку, намагаються зупинити.
— Це моя власність — забери руки! — кричить Парубій.
— У вас немає дозволу на встановлення, — підходить чоловік у цивільному із золотим ланцюжком на шиї. За кілька хвилин біотуалет оточує натовп. Підходять зо два десятки "беркутівців", стають за кілька метрів.
— А чому затримали туалет — він контрабандний? — допитується тележурналіст у міліціонера, який загороджує двері до кабінки.
З різних боків чути:
— Це вони аналіз кала хочуть взяти!
— А туалет на 15 діб заарештували чи наскільки?
— Учора забрали мову — сьогодні туалети!
У кабінку крізь міліціонерів протискається жінка.
— Я стара, терпіти не можу! — кричить. Зачиняється зсередини, за секунду виглядає з-за дверей. — А тепер мене оберігайте, — говорить міліціонерам і зачиняється.
Люди сміються. За кілька хвилин жінка виходить.
— Чому, на вашу думку, "Беркут" так посилено охороняє туалет? — підсовує жінці мікрофон тележурналіст.
— То їм команду дали — золотий унітаз забрати й повернути в бюджет України. А вони золотий унітаз переплутали з біотуалетом, — говорить Валентина Катерницька з міста Ніжин на Чернігівщині.
— Ми дійшли компромісу, — за 10 хвилин каже Парубій. — Одну кабінку ставимо трохи нижче, в парку. Вони обіцяють, що узгодять із комунальними службами розміщення малих архітектурних форм і можна буде поставити тут навіть більшу кількість кабінок.
Туалет ставлять при вході до парку.
Під Українським домом 21-річний Ілля із Запоріжжя знімає кросівки та шкарпетки. Сідає на бордюр, ворушить пальцями ніг. Він у чорній вишиванці, на голові — оселедець.
— Якщо цей закон приймають для східних регіонів — це буде фінал. Там і так українські школи тільки на папері. Я хочу, щоб мої майбутні діти навчалися українською. Не хочу, щоб дитина у 7 років підійшла й запитала: "Чому з усього міста українською говорить кілька чоловік? Ми живемо в Україні чи Росії?". І я не знатиму, що відповісти.
— Обережно, не розтопчіть наш аеродром, — усміхається 29-річна Тамара Бернадська. Показує на паперові помаранчеві літачки, що лежать під ногами. Між колонами натягнута біла стрічка, на ній висять дитячі малюнки. — Ми сьогодні дітей, що тут гуляли, запрошували до нашої творчої майстерні. Вони малювали, робили аплікації, складали літачки. Прийшла дівчинка років 6 — у вишиванці, така серйозна. Каже: "Я буду робити листівку". І зробила, — Тамара показує на аркуш жовтого паперу. На ньому дитячим почерком написано "Зеків з влади геть!".
Працівник банку 39-річний Леонід просить ручку. Пише на аркуші "Шукаю Суми".
— Земляков ищу, — пояснює. — Я до шостого класу жив у Маріуполі. Українська в нас була, але вчитель ще на першому уроці сказав: "Хочте вчіть, а хочте ні". Коли в Суми переїхали, на уроці вперше побачив літеру "Ї". Навіть не знав, що в українській мові є така. Мені українська подобається. Ми вдома російською розмовляємо, але інколи прошу дітей поговорити українською. Вона мені дуже подобається.
2 
1
Коментарі
23