Ющенко плакав

 

У 52-річного Віктора Ющенка течуть сльози. Але президент їх не витирає. Зчепивши руки за спиною, слухає пісню про Голодомор. Поруч — його дружина, Катерина Ющенко, й голова Верховної Ради Олександр Мороз. Прем"єр-міністра Віктора Януковича — немає.

В Українському домі Служба безпеки України демонструє архівні документи про 1932–1933 роки.

— У нас забрали їжу, одяг, били посуд, — розповідає 81-річний Петро Степаненко, якому 1932-го було сім.

Сім"я жила в селі Іванків Бориспільського району на Київщині. У відчаї його мати запитала в комуністів:

— Що ж нам тепер робити з малими дітьми?

— В озеро! — відказав один.

На стінах і стендах — документи та фотографії тих часів. Під написом "Дві правди" — дві фотографії з 1933-го. На першій — комуністи в охайних костюмах та військових мундирах голосують партквитками. На другій — накидані на купу худі тіла українців, які померли від голоду в Харкові.

— Це відбувалося на території, яку називали житницею Європи. Вона стала кладовищем для 10 мільйонів людей, — каже Віктор Ющенко.

Зауважує, що Друга світова війна забрала менше життів, ніж Голодомор 1932–1933 років. Президент нагадує: тоді Радянський Союз продавав зерно за найдешевшими цінами у світі.

— 10 мільйонів — це масове знищення народу. Інакше як геноцидом проти української нації його назвати не можна, — підсумовує Ющенко.

З п"яти тисяч людей помер кожен третій

Розповідає, що в його рідному селі на кладовищах є багато могил без хрестів. Так тоді закопували людей.

— Без панахиди... З п"яти тисяч людей помер кожен третій, — каже президент. — А в комуністичній системі вчили, що цього не було!

Брат президента, народний депутат Петро Ющенко, 60 років, розповідає "ГПУ", що за 100 метрів від їхньої хати також було багато могил.

— Заривали і все. Ми тільки зараз на кожному цвинтарі поставили великі, метрів по шість, хрести, — каже. — У нас прадід, Іван Гаврилович, 1933 року помер з голоду.

Мама Ющенка розповідала дітям, як біля ставка згас її однокласник. На дорозі, якою ходили до школи.

— Лежав кілька днів у глинищі, і ні в кого не було сил забрати його і прикопати, — розповідає Петро Ющенко.

Каже, що їжу в людей забирали енкаведисти.

— Були і свої. Падлюк хватало! — махає рукою.

За словами брата президента, у людей відібрали стільки зерна, що не могли вивезти. Тому часто його навіть не довозили до портів. Дорогою воно пріло, і його спалювали.

— Головна ціль була — винищити український народ, носія самої великої культури в Європі, — підвищує голос Ющенко.

Перед одним зі стендів стоїть дідусь. Спирається на палицю. Це 81-річний Іван Горбатюк. 1932-го його сусідка спекла і з"їла двох своїх дітей, з якими він товаришував.

— Міниха її називали, — згадує.

У його сім"ї дітей було п"ятеро. Батьки годували їх травою, лободою. Усі вижили.

×