Україна повертається до геополітичної багатовекторності

За президента Леоніда Кучми Україна нікуди не рухалася, ні з ким не інтегрувалася. Кучма називав це політикою "багатовекторності".

Президент Віктор Ющенко спробував приєднати країну до європейського та євроатлантичного таборів. Надій було багато. Дій менше. Відповіді від Євросоюзу і НАТО надійшли надто стримані. А точніше — Україні, на догоду Росії, відмовили в усіх сподіваннях інтегруватися у цей економічний та безпековий простір. Найбільше до такого "протверезіння" долучилися Німеччина і Франція. Не додав динаміки інтеграційним процесам й офіційний Вашингтон. США перемістила центр своєї уваги на Іран й Афганістан. Результатом такого "охолодження" намірів українських проєвропейських і проєвроатлантичних сил стала нищівна поразка Ющенка на президентських виборах 2010 року. А також — безсумнівний реванш противників продовження цього курсу в Україні.

Обраний третиною країни президент Віктор Янукович іще до інавгурації задекларував не тільки повернення до "багатовекторної" геополітичної орієнтації президента Леоніда Кучми, а й чіткий курс України в руслі російської зовнішньої політики.

Невизначеним залишається питання підписання Угоди про асоціацію з ЄС — єдиний здобуток президента Віктора Ющенка. Незрозуміло, яким буде зміст цієї угоди — порожньою декларацією чи повнокровним документом.

Що стосується безпекового простору, то Віктор Янукович чітко підтримав ініціативу російського президента Дмитра Медведєва створити єдину європейську систему безпеки. Кроки нового президента будуть тісно пов"язані з продовженням терміну присутності російських військових у Севастополі. Відповідаючи на запитання щодо майбутнього бази військово-морського флоту в цьому місті, він зазначив, що розглядатиме його "в пакеті з іншими питаннями безпеки". І додав:

Президентом Віктора Януковича обрано лише третиною голосів виборців

— Я не виключаю, що Чорноморський флот залишиться після 2017 року.

Те саме стосуватиметься й іншого виміру безпеки України — енергетичного. Усупереч законодавству, новий президент пропагує газотранспортний консорціум з експлуатації української газотранспортної системи. А практично — виводить її з нашої власності.

Чи тільки Віктор Янукович декларував ці наміри під час президентської передвиборної кампанії? Ні, практично ті ж тези проголошувала і його суперниця Юлія Тимошенко. Щоправда, вона вишуканіше й послідовніше уникала будь-якої визначеності щодо співпраці з НАТО і говорила про європейську систему безпеки, якої насправді немає. Не конкретизувала і форм інтегрування України та ЄС — усе зводилося до загальних декларацій про абстрактний європейський курс без жодного реального наповнення.

З огляду на це громадськість, причому її більшість, оскільки президентом Віктора Януковича обрано лише третиною голосів виборців, відчуває невдоволення і тривогу. Її голоси не враховано у таких поспішних деклараціях Януковича. А це рано чи пізно призведе до гостріших форм конфронтації в суспільстві.

Експертів дедалі більше турбує питання реального змісту обіцянок, які Україна отримала в Будапешті під час підписання меморандуму про гарантії безпеки у зв"язку з приєднанням до Договору про непоширення ядерної зброї. Чи це теж тільки папірець, нічого не вартий, чи настав час наповнити ці гарантії реальним змістом?

Очевидно, що президент Віктор Янукович не покликатиметься на цей документ. Спосіб мислення, що його демонструють він і його оточення, підпорядкований радше його особистим політичним та інтересам Російської Федерації, аніж власне інтересам України, в якій є доволі різне бачення цих проблем.

Тому осмислення стану безпеки держави знову більшою мірою ляже на плечі української громадськості та експертного співтовариства. Так само, як це було за президента Леоніда Кучми. Що ми й розпочинаємо. Коло замкнулося.

×