32-річний лідер гурту "Океан Ельзи" Святослав Вакарчук — 15-й у виборчому списку блоку "Наша Україна—Народна самооборона". Офіс гурту розташований на вул. Шовковичній, неподалік Секретаріату президента та Верховної Ради. На дверях напис "О.Е.". Вакарчук сидить за письмовим столом у невеликій вузькій кімнаті, друкує в комп"ютері. Запрошує сісти на шкіряний диванчик.
— Ви дві-три хвилини мене фотографуєте, а потім згортаємося, — каже музикант фотографові. — Бо коли я говорю й мене фотографують — це відволікає.
Сідає на стілець біля білого фортепіано.
— Про що будемо говорити? — запитує й кладе руку на інструмент.
Ви прагнете стати відомим політиком?
— Я вже маю популярність, — розводить руками артист. — Мене знають люди. І бажання піти в політику не має нічого спільного з публічними амбіціями. Це інше, — наголошує Вакарчук. — У якийсь момент наступає розуміння, що бути осторонь ти просто вже не можеш.
Осторонь чого?
— Процесу творення країни. У нас він лише починається. Колись, коли я буду старшим, мої діти запитають: "Тату, а звідки в нас це все є?". Мені буде приємно сказати їм, що це ми з однодумцями зробили. І тепер ваша черга робити далі. Хотілося б це сказати, — говорить замріяно. — А якщо не спробую, то мені потім не буде що сказати. Це моє внутрішнє відчуття.
А що саме ви робитимете для творення держави в парламенті?
— Якщо це вже інтерв"ю, то давайте я пересяду й будемо спокійно спілкуватися, — каже Вакарчук. Бере в руки стілець. Дивиться на фотографа і говорить: — Якщо можна, ви вже нас полиште.
Його помічниця Аня приносить чай і каву. Святослав сідає навпроти, закидає ногу на ногу.
— Країна велика, проблем багато, роботи вистачить. Думаю, що мій досвід, відносини з людьми, дві освіти можуть стати в пригоді будь-де, оскільки маю бажання щось робити. Я готовий працювати там, де буду своїй країні найбільше потрібний. Готовий робити будь-що, якщо зрозумію, що моя праця, досвід, ентузіазм, бажання дадуть конкретний результат. Мене особисто цікавить сфера освіти, науки й культури. Це ціла система, яку треба розпочинати з освіти в дитячих садочках, продовжувати в початкових, середніх школах. Потім в університетах. А зараз дві фундаментальні для країни речі — освіта й наука десь позаду.
Можливо, ви би хотіли бути міністром освіти чи культури?
— Я не хочу жодних посад, — відрубує Вакарчук. — Я не чиновник. Почну з маленького. Мені на цьому нелегкому шляху треба багато чого навчитися. Готовий це робити, працювати самовіддано кожного дня.
Не думаєте, що "Наша Україна—Народна самооборона" просто використовує вас для підвищення свого рейтингу?
— Чому б і ні? — знизує плечима. — Якщо це потім піде на користь країні, то я готовий на таке, — кілька секунд мовчить. — Але якщо виявиться, що моя участь була комусь потрібна не для інтересів країни, а для чогось іншого — тоді це їхній вибір, він залишиться на їхнй совісті. Я своїх принципів і бажань не змінюватиму.
На сьогоднішній день я безпартійний, і це моя позиція
Розповідає, що на інтернет-сайті вивісив свої роздуми.
— Мрію побачити сильну, заможну країну, — підіймає очі й дивиться в стелю. — Таких людей, як я, багато. Переважно це люди мого покоління, які не просто чекають на покращання життя. Вони хочуть реалізувати себе в розбудові країни. Це новий момент істини. Для цього потрібні нові обличчя, енергія, погляди. Я не йду туди один. Зі мною — величезна підтримка людей мого покоління, які дивляться на мене й колег, як на піонерів. Далі їх буде більше.
Де ж нові обличчя? У НУ—НС, БЮТ та Партії регіонів ті ж самі люди.
— Я б не хотів, щоб ми переходили на особистості. Я ж не той самий.
Ви готові заради політики залишити все, в тому числі й музику?
— Ні. Давайте розділимо ці поняття. Політика — це моя суспільна місія, відповідальність, мій обов"язок. Це не є сенсом мого життя. Я досяг в цьому житті чогось для себе, тепер хочу спробувати зробити щось для інших, — Вакарчук відкидається на стільці. — Заняття музикою — це зовсім інше. Вона є й буде в моєму житті. Я ніколи її не залишу.
Хто вам запропонував йти у списки НУ–НС?
— Не важливо говорити імена, — розтягуючи слова, каже співак. — У цьому блоці є багато людей, яких я добре знаю. Я спілкувався з ними, і це було наше спільне рішення. Для мене — дуже виважене й непросте.
Чому саме цей блок?
— Програма "Нашої України" найближча до мого власного світогляду. Водночас я маю великий досвід спільної роботи з багатьма її членами.
Невже людям конче потрібне зараз скасування депутатської недоторканності?
— Люди дійсно цього чекають, — підвищує голос Вакарчук. — Говорити про фундаментальні перетворення можна лише після того, як ми унеможливимо або зробимо мінімальними будь-які зловживання на владному рівні.
Ваш блок має чіткий план реформ, який будете виконувати у Верховній Раді?
— Почитайте, будь ласка, нашу програму. Там усе дуже детально написано. Навіщо я буду перераховувати?
Основні пункти ви можете назвати?
— Я вже про багато речей вам сказав. Це і соціальні стандарти, і реформа охорони здоров"я, реформа освіти, створення справжнього українського культурного середовища.
Чи комфортно почуваєтеся в списку з людьми, які мають неоднозначну репутацію?
— У мене є святе правило — ніколи не переходити на особистості без внутрішньої впевненості в конкретних фактах, — ставить ногу на нижню поличку журнального столика. — Я вам відповім трохи інакше. А що ж мені робити? — підвищує голос. — Ви вважаєте, що всім чесним людям треба сидіти й не йти в парламент? Жити в паралельному світі й чекати, поки країна буде загнивати? Так треба робити? Я не зупинюся ні перед чим, коли маю ціллю зробити щось краще для людей.
Як думаєте, у парламенті прислухатимуться до вашої думки?
— Усе починається з малого. Потрібен час. Для того, щоб твоя думка була авторитетною, мало просто бути відомою людиною й багато говорити. Потрібна повсякденна робота та заробляння авторитету як серед колег по парламенту, так і серед виборців.
Якщо демократичні сили об"єднаються після виборів в одну партію, ви станете її членом?
— Не планую. Я хотів би завжди максимально залишатися власником свого вибору. Тому гадаю, що не належність до партії є критерієм успіху або любові до країни, а конкретні дії. Їх можуть робити як партійні, так і безпартійні. Я не думаю, що це є основним питанням мого життя. На сьогоднішній день я безпартійний, і це моя позиція.
Як ви ставитеся до можливої коаліції "помаранчевих" із Партією регіонів після виборів?
— Я вважаю, що є помаранчеві сили, які на Майдані відстоювали певні ідеали, й вони мусять бути разом. Не може бути святою дорога, яка йде через зраду. Завжди потрібно бути чесним, якою б гіркою правда не була.
Тобто ви проти?
— Я сказав, що "помаранчеві" мають бути разом. Найкраще, якби взагалі всі були разом. Але зважаючи на сьогоднішні обставини, думаю, що широкої коаліції не буде.
Чи залишитеся в політиці, коли побачите, що вона насправді брудна?
— Я йду туди не для того, щоб залишати, а щоб щось змінювати. І дай Бог, щоб нам вистачило сил.
Наприкінці розмови Вакарчук говорить:
— Вибачте, що іноді різко відповідав. Я вчуся політики навіть під час інтерв"ю.
Встає й одягає піджак. Каже, що в нього запланована зустріч.
Запрошує через рік обговорити, чого вдалося йому досягти в політиці. Жартома домовляємося зустрічатися час од часу в буфеті Верховної Ради.
На вулиці лідер "Океану Ельзи" махає на прощання рукою та роздає повітряні поцілунки.
1975, 14 травня — Святослав Вакарчук народився в місті Мукачеве Закарпатської області
1992 — соліст гурту "Океан Ельзи"
1996 — закінчив Львівський державний університет
2004 — член комітету Національного порятунку
2005 — заслужений артист України
2005 — позаштатний радник президента України
2007 — кандидат у народні депутати від блоку "Наша Україна—Народна самооборона"
Одружений
2 
1
Коментарі