— Сергію Олеговичу, ви збираєтесь дерева садити? Заступник міністра фінансів може до вас приєднатися? — 19 квітня заходить до кабінету міського голови Черкас його помічник.
— Ну, я збирався в зоопарку бути, — відповідає 45-річний Сергій Одарич.
— Так, кажуть, будете садити. Хоче долучитись.
— Ну, тільки без губернатора, — відмахується Одарич: у нього конфлікт із головою Черкаської облдержадміністрації Сергієм Тулубом.
— Губернатор у Каневі.
— Тоді — добре.
У кабінеті Одарича ремонт робили давно, двері кількох шаф закриваються нещільно. Центральний елемент — великі білі дошки на стінах. На одній маркером написаний денний план роботи. Поряд роздруківка виду згори центральної вулиці Черкас — бульв. Шевченка.
— Хочемо його реконструювати, — мер сідає за довгий стіл. — Люди там не гуляють, бо кожні 230 метрів треба дорогу перебігати. Газон витоптаний. Тільки вітер — курява. Комфорту ніякого.
І який ваш план?
— Моє бачення таке: пішохідну зону робимо вздовж однієї сторони вулиці з тротуаром від 9 метрів завширшки. Садимо дерева, кущі, робимо газон. З іншого боку — дорога в обидва напрямки. По одній смузі в кожен бік виділяємо суто для громадського транспорту. Посередині робимо високий бордюр, на якому висаджуємо колючі кущі, барбарис може — щоб не було спокуси перебігти, — Одарич підходить до знімку й показує. — Бічні вулиці, якщо вони другорядні, піднімаємо до рівня тротуару. Так автівки будуть гасити швидкість, щоб піднятися. І пішоходам, інвалідам, мамам з візочками буде зручно.
Але будь-які розмови зводяться до "Не чіпайте каштани!", — підвищує голос Одарич. — Розказуєш людям, що дерева мають вік. Років за п'ять каштани все одно міняти треба.
Цікаво бути мером зараз? Міський голова Сум Геннадій Мінаєв на це питання відповів, що раніше було цікаво, а останні два роки — ні.
— У мене всередині все ще сидить надія, що ситуація мінятиметься на краще. Трагедія України в чому? Порівняно з Грузією ми значно багатші й не зазнали війни. Тому довго падаємо й усе ще не дісталися дна. Сподіваюся, найближчим часом до цього дна опустимося. Тоді страх смерті змусить нас змінюватися. Керманичі країни вимушені будуть прийняти стратегічні рішення й піти на реформи. Бо, на жаль, досі ми жодної реформи не провели. Майже всюди зберегли радянський принцип, коли держава вирішує все: де громадянину вчитися, де працювати, скільки заробляти.
На чорноземах ще довго можна протягнути?
— Усе має свій ліміт. Крім їжі, треба в щось одягнутися, зігрітися.
У критичній ситуації виникне питання: хто може забезпечити зміни? Президент? Життя 46 мільйонів він змінити не здатний. Разом із командою, урядом і парламентом — теж. Єдиний варіант — залучити до процесу самопорятунку максимально велику кількість людей. І в першу чергу це мають бути органи місцевого самоврядування. Бо людина живе у селі, місті, на вулиці, в мікрорайоні. Саме через самоврядування, міських та селищних голів, місцеві ради можна змінювати середовище проживання.
У нинішніх українських умовах можливо створити прогресивне село, селище, місто?
— Абсолютно. До певної міри це стосується створення робочих місць. Громада може приваблювати інвесторів, покращувати свій економічний стан. Звичайно, це залежить і від державних органів — треба вирішити купу питань з інспекцією будівельного контролю, пожежниками, санітарниками. Мені вдалося за останні роки залучити кілька закордонних інвесторів, але щоразу це відбувалося шляхом, по суті, війни. Всюди вимагали хабарі. Доводилось десь влаштовувати істерики, десь підніматись на рівень Києва, щоб припинити оце вимагання грошей. І зараз у нас є найсучасніше в країні виробництво оцинкованих виробів, найбільше виробництво кукурудзяного борошна, мексиканські інвестори зайшли, — Одарич закидає ногу на ногу. — Затягнув дві французькі інвестиції. Одна компанія виробляє обладнання для супермаркетів — вітрини, стелажі, столики. 90 відсотків на експорт іде.
Яке місто для вас є зразковим?
— Сієна в Італії. Колись воно конкурувало з Флоренцією, було одним із найамбітніших італійських полісів. А після чуми населення зменшилось до 60-70 тисяч. Це ще більше зміцнило патріотизм. У Сієні — другий за розмірами банк Італії, потужна футбольна команда, сильна баскетбольна. Городяни досягають успіхів за рахунок патріотизму. Кожного сієнця ховають під прапором міста. Це ніби нація. Рівень міграції — на рівні відсотка. Хоча там нема супервиробництва, ніяких розкошів. Це доводить, що ключове — людський фактор, а решта додається.
Мер перепрошує, що має відлучитися провести сесію міськради.
— Думаю, п'ять хвилин мені вистачить. У нас же тут "войнушка" політична, — виходить із кабінету, лишає нас самих. За кілька хвилин повертається.
Чим робота мера Сієни відрізняється від вашої?
— Якихось повноважень немає в них, якихось — у нас. В Італії місцеве самоврядування не має стосунку до сфери охорони здоров'я. Зате є муніципальна поліція. Карабінери, тобто державна поліція, розкривають злочини. Місцева слідкує за порядком, контролює вигул тварин.
Як зараз працює українське самоврядування?
— Створено всі умови для безвідповідальності. Наприклад: школа не має права бути юридичною особою. Її директор сам розпоряджатися грішми не може, це робить управління освіти. Отже, директор готує розрахунки й передає управлінню. Те погоджує їх із департаментом бюджету. Там іще раз усе перевіряють, дають позитивний висновок. І кошти з міського бюджету перераховують до держказначейства, яке платіж пропускає чи завертає. Уявімо, що сталась якась проблема. На всі ці ланки приходить фінансова інспекція, прокурор або слідчий МВС. І починають перевіряти. Хто відповідальний? Хто крайній? Неясно! От і маємо колективну безвідповідальність.
До кабінету забігає 58-річна Ніна Набокіна. Вона — депутат фракції Одарича "Вільні демократи" й голова наглядової ради заводу металоконструкцій "Темп".
— Щас подзвонив син — в мене дома обиск! Каже: "Мам, приїжджай". Дайте журналістів туди.
— Беріть. Машина треба? Беріть когось із адвокатів. Не нервуйте. Це остання обойма. По бєспредєлу працює губернатор, — Одарич повертається до нас, розповідає спокійним голосом. Вираз його обличчя не змінився. — Це вже шостий обшук за два дні. І працівників, і членів команди, депутатів міської ради.
Чому ви так спокійно реагуєте?
— А як реагувати? Тупо вирішили залякати мою команду, щоб проголосувала за мою відставку. Губернатор образився, що Партія регіонів програла місцеві вибори 2010 року із тріском. І ще хочуть створити умови для проходження на виборах пані Валентини Жуковської — креатури мільярдера Фірташа (на торішніх парламентських виборах керівник черкаського заводу "Азот" Жуковська програла в обласному центрі опозиційному кандидату Миколі Булатецькому. Центрвиборчком не визнав результати. Мають призначити перевибори. — "ГПУ").
Як оточення впливає на вашу роботу?
— Було, що з 60 депутатів міськради в моїй команді були восьмеро. Зараз маємо стабільну більшість, і за ці два роки зробили в місті більше, ніж за попередні 20. Завершили перший етап реформи системи вивезення сміття з приватного сектору. Йдемо до того, що кожна людина платитиме за те сміття, яке викидає. Зараз проїдьте містом — я переконаний — знайдете хіба три-чотири стихійних смітники, і то десь на околиці.
Наступний крок — додаткові контейнери, щоб сортувати за типами відходів.
По збору сміття в місті працює три компанії. Було чотири. На жаль, "Грінко" зазнала тяжкого фінансового краху. Їм хронічно в Києві не платили. Але трішки очухаються й повернуться. Хочу, щоб у всіх сферах було мінімум чотири приватні компанії. Бо дві завжди можуть змовитися. Серед трьох двоє завжди можуть домовитися проти третього. А чотири — тут уже баланс.
40 депутатів Черкаської міськради на позачерговій сесії 24 квітня проголосували за відставку мера Сергія Одарича. Всього взяли учать в цьому 43 із 58 депутатів. Один бюлетень — зіпсований, другий — зник, ще один — проти. Для відставки не вистачило одного голосу.
— Що ми отримаємо в разі відставки Одарича? Секретаря міськради "регіонала" Віктора Горкуна? У цій ситуації я не бачу альтернативи Одаричу, — каже член фракції "Батьківщина" 59-річний Микола Булатецький.
Після голосування секретар міськради Віктор Горкун підписав рішення про відставку Одарича. Про це повідомив керуючий справами міськвиконкому Микола Кудрявцев.
Одарич не погоджувався із рішенням, тому не підписав протокол. Горкун став виконувачем обов'язків міського голови. Одарич імпічмент не визнав. 25 квітня його не пускали в кабінет приватні охоронці. Робоче місце опечатали.
Підстрелили біля під'їзду
Сергій Одарич народився у місті Ніжин на Чернігівщині. Навчався на механіко-математичному факультеті столичного університету ім. Шевченка. Відрахований з третього курсу за участь в акціях опозиційного Народного руху. Сім років був членом Центрального проводу Руху. Заснував газету "Ми".
— Займалися розслідуванням афер Кучми і його оточення зі зброєю та землею, — каже.
1998-го в Одарича стріляли біля під'їзду його будинку. Одна куля прострелила ногу навиліт. Ще дві не влучили.
Керував Черкаським деревообробним комбінатом та виробництвом матраців "Венето", що належать Михайлу Бродському — нинішньому голові Держкомпідприємництва. 2006-го обраний Черкаським міським головою, 2010-го — переобраний.
Дружина 47-річна Анжела працює консультантом з екологічних питань деревообробного комбінату. Син 23-річний Андрій та донька 21-річна Наталія навчаються в Києво-Могилянській академії.
Захоплюється читанням книжок і сплавом на байдарках. У вихідні рибалить на карася та коропа.
3 
1
Коментарі
4