— Пришел пораньше. А то напишете, что опоздал, — усміхається 41-річний Георгій Чижов, віце-президент Центру політичних технологій.
За 15 хв. до домовленої зустрічі стоїть на вході столичного ресторану "Соррі, бабцю". Сідаємо біля вікна. Замовляємо чорний чай з бергамотом і трав'яний. Георгій розливає по чашках. Розмовляємо російською.
Які настрої серед московських інтелектуалів?
— Багато розуміють, що Росія йде в піке. Бояться за державу. Кремль оголосив війну цивілізованому світу. А виграти її немає ресурсів. Хтось підрахував, що на 1 січня 1945 року валовий внутрішній продукт країн-союзниць, що воювали проти Гітлера, був уп'ятеро більший за тих, які були на його боці. Нині ВВП Євросоюзу та США перевищує російський у 22 рази.
Говорять про запас міцності на два роки.
— Цілком можливо. Процеси прискорюються. Недаремно російський Центральний банк відмовився від підтримки рубля, розуміючи, що так знищуватиме свої запаси. Навесні я прогнозував, що за три роки в Росії почнуться погані процеси. Тоді ще не падала ціна на нафту. Найголовніше, що європейці в червні прийняли концепцію енергетичної безпеки, яка передбачає зменшення закупки російського газу. Якщо це буде вдвічі, бюджет не витримає.
Що тоді буде з режимом Путіна?
— Повалиться не відразу. Можливий бунт в елітах, зміна влади й спроби налагодити ситуацію. Або буде спроба мобілізувати населення й запевняти, що ми одні проти всього світу. Можуть знайти нового ворога. Україна виявилася міцним горішком. Якби все вийшло тут, то в зоні небезпеки опинилися б і Білорусь, і Казахстан. Зараз вони трохи розслабилися.
Які настрої в елітах Росії? До бунту далеко?
— В оточенні Путіна — різні групи і для них поки що все не так погано. Основні — це силовики й нафтовики. Але я не бачу сценарію, за якого Путін виграє. Все програшно. Захід і хотів би йому поступитися, так він не дає.
Путін може знову атакувати?
— Важко спрогнозувати. Бачимо ризики під Маріуполем, Дебальцевим. Харків — за 24 кілометри до кордону.
Путін сприймає Порошенка як сильного переговорника?
— Є розуміння, що з кимось в Україні треба розмовляти. Порошенко переконливо переміг на президентських виборах. Хоч на парламентських фактично програв. Але тут українці голосували раціонально, щоб не було переваги ні в президента, ні в прем'єра. Щоб Порошенко не отримав усю владу, але й заважати йому не хочеться. Тому підтримали "Народний фронт" прем'єра Яценюка, який сумісний з Порошенком. Мовляв: ось вам мандат, створюйте коаліцію.
Думаю, Путін і Порошенко домовляються насамперед про торгівлю. Все одно треба продавати газ, нафту.
На які поступки може піти кожна сторона?
— У Путіна варіантів багато. Може дистанціюватися від ДНР та ЛНР на силовому рівні. Не дасть пропасти, надаватиме "гуманітарну допомогу" — зброєю, але зменшити військову присутність. Може зробити кілька кроків назад і не програти від цього. Україні складніше. В Порошенка такою поступкою був закон про статус окупованих територій, що зараз змінять та заново ухвалять.
У зв'язку із захопленням Криму, війною на Донбасі підтримка Путіна зросла?
— Після Криму зросла. Причиною стали настрої, що серед росіян розвивали: це — наше. Тепер підтримка дуже повільно падає. Але в авторитарних лідерів її виміряти складно. Будь-де напередодні їх повалення здається, що підтримка колосальна — понад 50, 60, 70 відсотків. А потім виявляється, що — ні. Якщо рейтинг авторитарного керівника опускається до 30 відсотків, він злітає. Так було з Януковичем.
Де критична маса незадоволених росіян?
— Загальна підтримка Путіна зараз — десь 75 відсотків. Окремі дії підтримують у півтора раза менше росіян. Бо не дуже хочуть воювати. Особливо ті, хто розуміють: там можуть опинитися їхні чоловіки та діти.
На скільки збіднів середньостатистичний росіянин після приєднання Криму?
— Відсотків на 5. І процес триває. Однак росіяни готові пожертвувати частиною добробуту заради імперської величі. Так було за радянських часів. При Єльцині цього не культивували. А Путін робив і продовжує робити це свідомо.
Весною ви говорили, що у Путіна та його оточення є політичний час. Скільки його залишилося?
— Путін загнав себе у складну ситуацію. По завершенню строку повноважень (у березні 2018 року. — "ГПУ") добровільно не піде. Тим більше, програвши комусь вибори. Нині на хвилі "патріотизму" падіння рівня життя можна пояснювати підступними діями Заходу. Також можна казати: ще трохи протримаємося й усіх переможемо. Тільки-но Путін почне відступати, його одразу запитають: чому ми тепер гірше живемо? Варіанту, за якого він міг би з цього вийти, знову стати популярним президентом і залишитися років на 10, немає.
Російський політолог Станіслав Бєлковський каже: коли Путін піде, країна стане європейською.
— Поки що не дуже розуміємо, як піде Путін. Є три варіанти: природна смерть, переворот у найближчому оточенні чи повноцінний революційний процес. Якщо другий варіант — не факт, що ті люди, які його знімуть, будуть європейцями. Їм треба на когось спиратися в суспільстві. Скоріш за все, це будуть російські націоналісти. Вони — не європейські хлопці. Якщо революція — не факт, що її очолять демократичні сили. Вони надто слабкі. Після Путіна Росії треба буде переварити ще одну сумнівну владу. Це як в Україні з Януковичем. Знадобиться років 10.
Росія розпадеться, коли піде Путін?
— Що довше триватимуть нинішні події, то важче її буде зберегти. Країна дуже велика. Економічно бути єдиною є недоцільним. Щоб зберігати її в такому вигляді, потрібно багато коштів. Росія може розвалитися в будь-який момент і з будь-якого приводу. Наприклад, стане менше грошей, Москва припинить відправляти їх далі Уралу. Або послабиться політичний контроль, тоді багаті ресурсами регіони не коритимуться столиці. Чи через емоційні настрої — як на Кавказі. Поки що важко уявити, як усе буде. На початку 2000-х у Владивостоку мені казали: за 30 років не уявляємо себе в складі Росії. Найсміливіші говорили: щоб не потрапити під Китай, потрібно йти "під крило" Сполучених Штатів Америки.
Які настрої переважають у Татарстані, Башкирії, на Кавказі?
— Патріотичні. Кавказці взагалі люблять воювати. Але все може дуже швидко змінитися. Наприклад, Чечня від Росії зараз отримує шалені кошти. Там у кожному місті набудували хмарочосів. Але коли цього грошового потоку не буде, все зміниться. Росія перебуває у підвішеному стані.
Чому так байдуже до війни в Україні ставляться в Москві?
— Є частковий патріотичний вибух. Такі вважають, що в Україні ображають росіян, порушують права людини. Багато хто думає, що бореться із США на українській території. Деякі навчилися читати по-українськи. Але все одно впевнені, що київська преса бреше.
Що робити Україні?
— Вона витиснула з себе озброєний супротив і змогла знищити російський сценарій. Але закінчити силове протистояння на Донбасі Україна не здатна. Для неї дуже важливими зараз були б інвестиції.
Конфлікт на Донбасі заморозять?
— Це — найреалістичніший сценарій. Хоча можливий і наступ "ополченців". Ми не розуміємо, чого хоче Кремль. Могла бути задача: визначитися з адміністративним кордоном ДНР і ЛНР. Тоді було б простіше створити псевдодержаву на зразок Придністров'я. Але, мабуть, це не потрібно. Бо Росія не дуже хоче їх годувати. Задум був інший: захопити східні та південні області. Але він не вдався. Дніпропетровщина, Харківщина, Полтавщина, що забезпечують найвищий валовий внутрішній продукт, залишилися під контролем України.
Після розмови Георгій Чижов пропонує підвезти до роботи.
40 країн відвідав Георгій Чижов. Подорожував Північною Америкою, Європою. Хоче побувати у Південній Америці, Австралії та Новій Зеландії. Любить їздити Україною.
Працював з Єльциним та Черномирдіним
Георгій Чижов народився в Москві. Батьки — інженери. Після школи пішов у журналістику. Починав у редакції газети "Московский комсомолец". Паралельно навчався у Російському хіміко-технологічному університеті ім. Менделєєва. За спеціальністю "хімік-технолог" не працював. Писав у газету "Ступени". Тут зі студентської тематики перейшов на політичну.
— "Партія любителів пива" балотувалася до Держдуми. Хотів повчитися, подивитися, як роблять виборчі кампанії, — розказує. — Виявилося, вчитися ні в кого. За два тижні я вже формував список кандидатів у депутати. Кампанію вели майже без коштів. Не пройшли. Набрали менш як 1 відсоток голосів — 440 тисяч.
Під час президентської кампанії 1996 року був у команді Бориса Єльцина. Працював з прем'єр-міністром Віктором Черномирдіним перед тим, як його призначили послом в Україні. Брав участь у понад 100 виборчих кампаній різного рівня. В Україні 2010-го вів у мери Одеси Едуарда Гурвіца.
Чотири роки живе в Києві. Хоче отримати посвідку на постійне проживання, а потім — громадянство України.
Розлучений. Має 10-річного сина В'ячеслава, який живе у Москві.
3 
1
Коментарі
5