— На першому етапі активніше перейменовували вулиці, а не населені пункти. Майже по всій країні це вже зробили або прийняли попереднє рішення про зміну назв вулиць Леніна, Фрунзе, Орджонікідзе, — каже 37-річний Богдан Короленко з Інституту національної пам'яті. Оцінює перший етап реалізації закону про декомунізацію.
За якою схемою мали діяти місцеві ради?
— Провести громадські слухання і направити пропозиції щодо перейменування до Верховної Ради. Якщо вони цього не зробили, парламент має право самостійно прийняти рішення, спираючись на рекомендації Інституту національної пам'яті.
Ради самостійно обирали варіанти нових назв?
— Так, це питання мала вирішити територіальна громада. За рекомендаціями місцева влада може звернутися до Інституту національної пам'яті. Радимо обирати імена воїнів АТО і Героїв Небесної сотні. Також тих людей, які боролися у всі часи за незалежність країни. Але конкретних імен не нав'язуємо.
Чому подання заявок активізувалося після виборів?
— До 21 листопада міські ради могли самі прийняти рішення. Діяла колективна система відповідальності, коли не можна знайти крайнього. На другому етапі відповідальність за демонтаж пам'ятників і зміну назв лягає на місцевих голів. Вони побоюються наслідків бездіяльності і включаються в роботу.
Як уникали чи зривали декомунізацію?
— Були моменти хитрощів. У Дніпропетровську пропонували залишити стару назву міста, але трактувати її по-іншому: на честь річки Дніпро й апостола Петра. Це неприйнятний варіант. Закон не передбачає перейменування на вже існуючу назву, якими б не були приводи.
Логічна нова назва для міста — Дніпро. За цей варіант ще влітку проголосувало найбільше людей на сайті міськради.
Чи можливе перейменування вулиці на нову з подібною назвою?
— Такий випадок був у Харкові. Вулицю більшовика Іванова хочуть перейменувати на честь іншого Іванова — вченого Харківського університету. Таке можливо, але на табличках із новою назвою обов'язково мають бути вказані ініціали вченого.
2 
1
Коментарі