— У Криму зростає кількість політв'язнів. На початку 2014 року порушили першу політичну справу проти режисера Олега Сенцова й активіста Олександра Кольченка (арештували 12 травня 2014-го в Сімферополі за звинуваченням у підготовці теракту. Суд дав Сенцову 20 років колонії, Кольченку — 10. — ГПУ). За ґратами тоді були п'ятеро. Наприкінці минулого року — 55. Із грудня додалися щонайменше шість жертв репресій, — розповідає Ольга Скрипник, 31 рік, голова правління Кримської правозахисної групи.
Як змінилися настрої кримчан за чотири роки окупації?
— Люди із проукраїнськими настроями чекають від України активнішої позиції.
Проросійськи налаштовані теж бачать, що все не так, як їм обіцяли. Санкції діють. Соціальна ситуація — напружена. Це багатьом відкриває очі. Дзвонили на ефір українського сайта "Крим.Реалії": "Мені соромно. Думав, буде як за України, але зарплатня вища". Частина з них почали виходити проти місцевої влади. Із 2016 року фіксуємо розгони та заборони не лише кримськотатарських чи українських, а й проросійських мітингів. Росія бореться з усіма.
Ще якась частина кримчан розчарована, але визнати помилку не хочуть. Стають агресивними, замкнутими.
Як відрізняються настрої залежно від віку?
— Військові пенсіонери — найбільш проросійські. На літніх людей впливає пропаганда з телевізора. Молодь має суперечливі й часто неочікувані настрої. Більшість — проукраїнські. Так само — малий бізнес. Розуміють, що в Україні простіше вести справи.
Які тенденції посилилися в Криму?
— Збільшується тиск. Активістові з Севастополя Ігореві Мовенку, який перебуває під домашнім арештом, загрожує п'ять років за "публічні заклики до екстремістської діяльності" в соцмережі. Багато засуджені умовно, як Алі Асанов і Мустафа Дегерменджи — фігуранти "справи 26 лютого" за участь у мітингу проти окупації 2014-го. Днями кримськотатарського активіста Сулеймана Кадирова засудили умовно за коментар до посту у "Фейсбуку": "Крим — це Україна". Заборонили займатися публічною діяльністю. Умовний термін отримав журналіст "Радіо Свобода" Микола Семена.
Росія майже повністю згорнула свободу слова. Незалежні медіа працюють підпільно. Решта — під контролем ФСБ. Щонайменше 22 українські сайти заблокували.
Які методи використовує російська пропаганда?
— Пропаганда — дуже агресивна. Україну та США називають ворогами. Культивують насильство. Мовляв, іти до армії, боротися з "хохлами й укропами" — це героїзм.
Путін розуміє, що населення розчаровується. Тому плекає образ ворога, який хоче напасти на РФ. Щоб люди боялися.
Суспільство мілітаризується. Торік правозахисниця Ірина Сєдова в дослідженні показала масштаби військової кампанії щодо дітей. У систему освіти півострова впровадили військове навчання. У школи приходять терористи ДНР і ЛНР, їх показують героями. Називають ворогом Україну, хоча ці діти — її громадяни. Чотири роки вони під цим тиском. За певний час ненавидітимуть Україну. Але то не їхня вина. Маємо зробити більше, аби ці діти могли виїхати й навчатися в Україні.
Активісти виходять на протести, одиночні пікети. Їм присуджують великі штрафи. Ми зафіксували 363 такі справи. Здебільшого це — серйозні для Криму суми 10–15 тисяч рублів (5–7,5 тис. грн. — ГПУ). Для багатьох — це зарплата за місяць.
Які справи вас найбільше вразили?
— Справа "українських диверсантів", яких затримали в серпні 2016-го. Щонайменше 12 людей — за ґратами. Коли ФСБ їх схопила, кричали, що ті готували теракти. Але засудили за зберігання наркотиків або зброї. Зрозуміло, що підкинули.
Є інформація, що в людей забирають землі, будинки.
— Російська влада скасовує українські рішення про виділення ділянок. Люди звертаються до судів, але результат — не на їхню користь.
Колеги з Української Гельсінської спілки надають таким людям правову підтримку. Радимо йти до Міжнародного європейського суду з прав людини. Ці справи розглядатимуть довго. Але це треба робити, тоді зможуть отримати компенсацію.
Кримчан часто називають зрадниками.
— Це — питання позиції держави. Місцеві жителі й активісти були поруч з українськими військовими, допомагали, боролися. У Криму був активний Євромайдан. Двох його лідерів Анатолія Ковальського й Андрія Щекуна викрали і катували.
У деяких українських державних органах кримчанам кажуть: "Чого приїхали? Путіна обрали, туди й повертайтеся". Це неприпустимо. Вони залишилися в окупації не зі своєї волі.
Чому Крим випав із порядку денного України?
— Змирилися, що він — окупований і це надовго. Коли почався Донбас, були страшніші речі — смерті, вбивства, обстріли. Це відвернуло увагу.
Пропонуємо президенту раз на рік давати прес-конференцію щодо Криму і для кримських медіа. Щоб люди там відчували, що мають лідера, який знає прізвища політв'язнів і те, що там коїться.
Напередодні Нового року багато політв'язнів отримали листівки від Петра Порошенка з побажанням триматися. Для них це стало моральною підтримкою. Питають через родичів, як тут справи, як ідуть реформи.
Коли Крим вийде з-під окупації, що маємо робити з територіями й людьми?
— Багато чого треба зробити зараз. Привести в порядок адмінкордон. Пункти пропуску мають стати відкритими дверима для кримчан. Прибрати дискримінаційні норми вивезення домашніх тварин. Зараз не визнають російських документів на них. Треба, щоб могли оформити проміжні папери на пункті пропуску, а вже на материку пройти ветеринарний контроль.
Варто створити на українських пунктах в'їзду й виїзду нормальні умови: вбиральні, маршрути транспорту, зупинки із навісами. Люди годинами стоять у чергах у сніг і дощ та не можуть випити чаю.
Зняти обмеження на вивезення особистих речей. Діє туристична норма, що розрахована на ситуацію, коли іноземець заїжджає в Україну. Ви можете провезти пейджер, але не можете — мікрохвильовку, музичні інструменти.
Які шанси повернути Крим?
— У перші роки це можна було зробити. За допомогою радикальних дій України і світу. Масові санкції вдарили б по Росії. Але цього не сталося. Тому процес триватиме довше. Може залежати від політичних подій у самій Росії.
Будівництво Керченського мосту й електропостачання Криму ослаблюють Москву. Найбільше, чого боїться РФ, — економічних проблем. Якщо вдарити по кишені Путіна і його оточення, ситуація зміниться.
Та швидше за все, доки не вирішать питання Донбасу, до Криму не повернуться.
Давно їздили на півострів?
— Востаннє — у березні 2014‑го. Потім Крим уже оминала. Бо знала, що в чорних списках. Можу доїхати до пункту пропуску, постояти біля Сиваша. Поплакати й повернутися до Києва.
Збирають докази порушень прав людини
Ольга Скрипник народилася 18 березня 1987 року в місті Ангарськ Іркутської області Росії, в Сибіру. Мати — фельдшер швидкої допомоги. Батька не знала. Дід був військовим, займався будівництвом об'єктів у Криму. Родина переїхала до Ялти.
Закінчила Кримський гуманітарний університет. До окупації Криму викладала там історію та правознавство.
— Корпус — одразу за готелем "Ореанда" на набережній. На великій перерві у вересні й жовтні ходили на пляж, — розповідає Ольга Скрипник.
2015-го з колегами створили Кримську правозахисну групу, є в цій організації головою правління. Щоденно збирають докази порушень прав людини та воєнних злочинів на окупованому півострові.
Читає книжки, пов'язані з міжнародним правом, із конфліктами. Мріє про час, коли зможе взятися за художні твори.
Заміжня. Дітей не має. Живе у Києві.
5 
35413
Коментарі