— Росія використовує методи когнітивної війни. Бачимо це на прикладі тотальної хвилі повідомлень про мінування шкіл, кібератак, маніпуляцій і пересмикувань інформації, — каже психолог 47-річна Лариса Волошина.
— Це зазвичай передує воєнному вторгненню. Але Москва у своїй гібридній концепції використовує методи інформаційної війни, не застосовуючи армію. Щоб спровокувати суспільство на неадекватні імпульсивні дії.
Зараз є загроза загострення бойових дій. Те ж передувало війні з Грузією 2008 року. Всюди повторювався той самий сценарій.
Чи правильно реагує українське суспільство?
— Робить це так, як і має — усвідомлює. Це помітно — навіть ті, хто заперечували російську агресію або вважали, що війна для них далека, відреагували.
Загроза очевидна для всіх. Бачимо дві реакції. Люди злякалися і починають шукати того, хто знає, що треба робити. Це називається дискурс пограниччя. Коли триває спокійна розмова й люди чують, що хтось контролює ситуацію — відбувається послаблення тривоги. Це необхідне за технічних і природних катастроф чи бойових дій. Хтось має перебувати на рубежі між мною та небезпекою.
Зазвичай це військові, командувачі та політики. Наше суспільство притихло й чекає спокійного усвідомленого дискурсу.
Інша частина усвідомлює загрозу. Її представники воювали. Вона реагує спокоєм. Ділиться інформацією: як має виглядати "тривожна валіза", й що робити в разі зникнення мобільного зв'язку. Зараз є наплив новобранців у територіальну оборону Києва. Це теж позитивний момент. 2014 року українці так само спокійно ставали в черги до військкоматів. Почали створювати волонтерські мережі. Все це бачимо тепер. Чи розраховував на це Путін? Очевидно, ні. Він починав цей шантаж і демонстрацію агресивних намірів, щоб залякати українців і змусити їх благати про капітуляцію. Все відбулося інакше: частина затихла й чекає команди. Друга — вже формує оборону.
Які три головні поради, як не піддатися паніці зараз?
— Готовність до загрози не означає її навіювання. Треба чітко зрозуміти, як поводитиметеся в разі широкого наступу, коли перекриють дороги. Залишитеся в зоні бойових дій чи спробуєте виїхати. Ці думки уберігають. Боятися подумати про загрозу — помилка. Що глибше обміркування, то більше спокою в душі. Людина починає аналізувати, що їй слід робити — купити води, залити повний бак у машині, запастися консервами. Всі ці підготування заспокоюють. Коли відбувається дія — нам здається, що ми щось контролюємо.
Друге — треба продумати маршрути й поведінку. Домовитися з тими, хто збирається вчинити так само. Якщо плануєте залишитися вдома — поговоріть із сусідами, щоб спільно перечікувати в якомусь підвалі чи сховищі, де зустрічатися і як діяти. Це знижує тривогу, бо викликає розуміння "я не сам". Якщо їхати — домовтеся з людьми про маршрут.
Третє — підготовка. Якщо відновите аптечку, купите набір сухпайків, впорядкуєте документи — це знизить паніку. Зрозумієте, що готові й можете перечікувати, сподіваючись, що нічого поганого не станеться.
Росія наразі не має сил для повномасштабного вторгнення. Можуть бути диверсії та обстріли українських територій. Може використати авіацію. Але 150 тисяч солдатів на нашому кордоні недостатньо не лише для того, щоб утримати Україну, а й щоб банально її завоювати.
Рішення Путіна щодо вторгнення залежить від того, наскільки українці будуть готові дати відсіч. Росія не зможе втягнутися в затяжну війну. Ми здатні взяти з окупанта високу ціну. А він, найімовірніше, відмовиться її платити.
Як пояснити ситуацію дітям, літнім людям? Як спілкуватися на роботі, в магазині, зі знайомими?
— Подібні теми лякають. Люди їх заперечують. Це — найпростіший механізм захисту психіки. Так було з нашими громадянами у Криму й на Донбасі. Частина усвідомлювала, що події матимуть катастрофічні наслідки. Інші замість дій закликали припинити паніку й не звертати уваги. Це дорого коштувало. Якщо бачите, що колеги чи сусіди не хочуть розмовляти на цю тему — не варто тиснути.
Говорити з дітьми й батьками потрібно. І бажано, щоб у вас уже був якийсь план дій, щоб ви конкретно пропонували близьким щось зробити. Якщо вирішили виїхати — пропонуйте їхати з вами. Якщо вони відмовляються, а таке було часто в Криму й на Донбасі — вам доведеться вирішувати. Обладнати безпечну схованку й залишити їх. Наприклад, у підвалі будинку. Якщо вони не хочуть виїжджати — не варто змушувати. Це величезний стрес.
Як поводитися, коли почнеться наступ, щоб не піддатися паніці?
— Має бути готовий план дій. Залишитеся чи виїдете — вирішувати треба зараз. Пізніше все буде істерично й хаотично. Коли все почне розгортатися — необхідно втілювати власний сценарій. Наприклад, де зустрічаєтеся з близькими.
Це може супроводжуватися відсутністю мобільного зв'язку. Дружина може бути на роботі, діти у школі, ви десь у справах. І раптом це відбувається. Часу буде небагато. Всі мають знати, де зустрічаються і кого скільки чекають. Дійте за сценарієм. Якщо вирішили, що поїдете на дачу, бо в селі буде спокійніше, ніж у великих містах — починайте це робити. Це вбереже від панічних дій.
Обставини змінюють будь-які плани, але їхня наявність робить людину впевненішою. Маршрути треба придумати зараз. Почитайте, що пишуть експерти, які дороги вважають найнебезпечнішими. Від вашого дому до місця, куди хочете виїхати, ведуть кілька шляхів. Розробіть кілька сценаріїв, які включають максимальну можливість варіантів.
2 
1
Коментарі