— Мне помощник Авакова звонил. Вы там поставили новость, что в Донецкой области захватили башню. Сослались на читателей. Говорит, что это неправда. Проверьте, — каже по телефону 40-річний Сергій Гармаш, головний редактор донецького інтернет-видання "ОстроВ".
Він — неголений, у сонячних окулярах. Зустрічаємося в Києві біля метро Лук'янівська. Сідаємо в кафе в торговому центрі "Квадрат". Гармаш замовляє мінералку "Боржомі". Говоримо російською.
Чому маємо таку ситуацію на Донбасі?
— Повернімося до президентських виборів 1999 року. У першому турі на Донбасі переміг комуніст Петро Симоненко. Стало зрозуміло, що такий же результат буде у другому турі. Тоді Кучма домовився з місцевою елітою — Януковичем та Ахметовим. Віддав їм регіон в обмін на те, що вони посприяють його перемозі на виборах. Кучмі зробили потрібний результат. Потім усі, хто приходив до влади, не бажали працювати на Донбасі. Не розуміли цього регіону. Віддавали на відкуп місцевим, насамперед Ахметову. Він повинен був наводити там порядок. Також ситуацію на Донбасі нагнітав Янукович ще в період помаранчевої революції. Людей лякали міфічними бандерівцями.
Коли минула влада впала, Ахметов і Партія регіонів стали залежні від Києва. Постало питання: як повернути вплив? Почали розвивати сепаратистський рух. Коля Левченко (Микола Левченко — народний депутат від Партії регіонів. — "ГПУ") привів за руку "народного губернатора" Губарєва. Потім начальник обласної міліції генерал Романов, ставленик Януковича й Ахметова, кілька разів заводив сепаратистів у будівлю облдержадміністрації. Все на Донеччині починалося з подачі Партії регіонів.
Без російського втручання?
— Москва вела інформаційну війну. Путіну не треба Донбас, але потрібна слабка країна.
Ахметов планував помірний сепаратизм. Це повинно було відвернути людей від думок: чому ми так погано й бідно живемо? Збирався повернути вплив у регіоні в обмін на те, що наведе порядок. Хотів, щоб Донеччина де-юре була в Україні, а де-факто контролювалася ним. Мабуть, торги з Тимошенко не дали результату. Референдумом про так звану Донецьку незалежність Ахметов вирішував питання, щоб Путін не ввів війська на Донбас. Якби реально розігрався сценарій відділення регіону від України, то першим постраждав би саме Ахметов. Знецінилися б усі його підприємства. Але у цей сценарій втрутився Янукович. У Слов'янськ за його гроші завезли російських найманців. Там почалися військові дії. Ситуація дестабілізувалася і може призвести до відділення регіону від України. Ніхто не зможе контролювати низи, які отримали зброю і відчули владу. На Донбасі починається анархія.
Янукович і Ахметов розійшлися? Але ж кажуть, що половина статків олігарха належить колишньому президенту.
— Між ними почалася війна за контроль над регіоном. Це — боротьба не тільки за політичний вплив, а й за грошові потоки. За останні чотири роки Янукович розставляв своїх людей на ключові посади, особливо у правоохоронних органах. Він і його "сім'я" контролювали всі нелегальні види діяльності — від вугільних копанок до наркоторгівлі.
Яка кінцева мета Януковича?
— Він дуже мстива людина. Одне з його улюблених висловлювань, ще коли працював губернатором: "Якщо мене хтось колись образив, то він уже про це пошкодував". Тому мститься. Хоче контролювати грошові потоки в регіоні. Не полишає думок повернутися в Україну. Дестабілізуватиме ситуацію, щоб в'їхати на російських танках.
Яких помилок припустилася центральна влада?
— Їх багато. З нами вели війну, а ми все здавали без бою. Хотіли все вирішити через еліту. Поставили узгодженого з Ахметовим губернатора — Таруту. Те саме стосується правоохоронців. Жодної боротьби із сепаратизмом на Донеччині не було. Антитерористична операція — неефективна. Війська могли взяти в кільце Слов'янськ і хоча б заблокувати там бойовиків. Вони чи не захотіли цього зробити, чи не змогли. Помирають наші солдати, гинуть бойовики. Що більше крові, то важче загоїти рани. Якщо вбили твого сусіда, друга чи брата, то ти починаєш мстити. Це переростає у громадянську війну.
Що робити, аби взяти під контроль Донбас?
— На це піде багато місяців. По-перше, людям треба показати реальну картину світу. По-друге, законсервувати антитерористичну операцію. Припиняти не можна, бо це буде поразка. Але продовжувати немає сенсу. Там, де немає відкритого збройного протистояння, як у Слов'янську чи Краматорську, вводити війська не потрібно. Варто намагатися розв'язати питання зміною влади — в областях, у містах, районах.
Сьогодні Дніпропетровськ став центром спротиву Південного Сходу. Губернатор Коломойський діє. А в Донецьку — бандитизм, від якого всі втомилися. На прикладі Дніпропетровщини донеччани бачать модель вирішення конфлікту. Маємо показати приклад іншого життя. Тоді підтримуватимуть наших солдатів, а не чинитимуть спротив.
Що Україна втрачає з Донбасом?
– 22 відсотки валового внутрішнього продукту. Це багато. В країні буде дефолт. Втрата землі державою — це завжди програш. Моральний удар. 30 відсотків донеччан хочуть жити в Україні. Це десь півтора мільйона людей. Ми їх викинемо і зрадимо? Якщо віддамо Донбас, то проблема не локалізується, а розшириться. Пройде по всьому Південному Сходу і по центру — до правого берега Дніпра. Навіть якщо ця територія не стане російською, то стане бандитською. В Україні не буде нормального життя, якщо на Донбасі не встановиться стабільність.
Донеччину й Луганщину необхідно розвивати, вкладати кошти в модернізацію промисловості. Тоді вугільний гігант дасть поштовх для розвитку всієї України.
Як новій владі поводитися з олігархами?
— Олігархічний клас треба знищити. Проте олігарх Порошенко чи Тимошенко не знищать олігарха Ахметова. Майбутній лідер країни повинен пам'ятати, що пролетарська революція Донбасу змете всіх на своєму шляху. Найгірше, що стихійний соціальний протест знищить і середній клас. До мільярдерів ще не добрались, а от представників малого бізнесу грабують, убивають, забирають власність.
Сміливих у політиці мало, а дієвих — ще менше. Рейтинг Порошенка зростає, бо він майже нічого не робить. А ті, хто роблять багато, зараз програють. Якщо Порошенко не візьме на себе політичну відповідальність за державу, то його президентство буде ще коротше, ніж Януковича.
Якою бачите Україну за п'ять років?
— Кращою. Повернення до старого укладу життя уже неможливе. Аби добратися до "землі обітованої", Україні приблизно п'ять років необхідно пройти пустелею і поїсти колючок. Буде жарко і небезпечно, багато хто не витримає.
Кілька місяців працював у шахті
Сергій Гармаш народився в місті Єнакієвому на Донеччині. Мати Марія Євгенівна, якій зараз 67 років, працювала штукатуром. Батько Анатолій Фролович — монтажник-висотник, загинув 1994-го. Вивчився на підземного електрослюсаря, а потім — на журналіста.
Кілька місяців працював у шахті. Служив у прикордонних військах. Був кореспондентом кількох видань. 2002 року створив інформаційне агентство "ОстроВ". У ньому працюють 10 людей. Центральний офіс розташований у Донецьку.
2006-го переїхав до Києва. Дружина 34-річна Наталія — тренер із танців на пілоні. Познайомився з нею у стриптиз-клубі. Дітей не мають.
Хобі — балет.
На дачі в Донецькій області займається садівництвом. Взимку катається на лижах у Буковелі. Любить читати Ремарка, Гоголя, Павича, Вишневського. Мріє писати детективи.
Обстріляли на дачі
Два тижні тому Сергій Гармаш із нардепом-"ударівцем" Єгором Фірсовим був у себе на дачі на Донеччині. Їх обстріляли.
— Ми переховувалися на дачі, — розповідає Гармаш. — Знали, що на нас полюють. Бо викрали двох членів Комітету патріотичних сил Донбасу. Три дні на дачі все було спокійно. Після вечері з Єгором мили посуд. Він пішов налити води. В цей час почали палити з автомата Калашникова. Ми стріляли у відповідь. Нападники втекли.
3 
1
Коментарі
3