— У Петра Олексійовича системна помилка — всіх хоче тримати на повідку й за мотузки смикати. Усім керувати особисто. А в політиці так не можна, треба якомога більше повноважень делегувати, — каже позафракційний народний депутат 59-річний Віктор Чумак.
Зустрічаємося 1 березня в його кабінеті на третьому поверсі комітетів Верховної Ради на вул. Садова в столиці. Це дві невеликі кімнати — приймальня і кабінет. Є три робочі столи, шафа для документів, на стіні — велика карта України та держав ний прапор з АТО з підписами воїнів. Біля робочого столу фото, на якому Віктор Васильович із президентом Порошенком у Верховній Раді.
— Це не з Петром Олексійовичем фотографія, а моменту, коли приймали закон про Національне антикорупційне бюро — 14 жовтня 2014 року. Тоді я доповідав із трибуни, бився за нього. А потім президент забрав його собі й казав, що лише він є автором. Тепер Порошенко — "батько" Антикорупційного бюро, що хоче знищити його, — каже Віктор Чумак.
Президент чимось здивував на своїй прес-конференції 28 лютого?
— Абсолютно пісно, прогнозовано. Тепер зрозуміло, як будуватиметься його передвиборна компанія. Сказав — давайте закріпимо європейський і євроатлантичний вибір у Конституції. У цьому немає сенсу. Міжнародні об'єднання рухливі: сьогодні є, а завтра — немає. Орієнтуватися треба не на об'єднання, а на цінності. Якщо хочемо бачити Україну європейською країною з демократією, верховенством права, невідворотністю покарання, антикорупційною політикою — немає необхідності ставати членом ЄС. Потрібно це робити тут. І тоді вони самі скажуть: ідіть до нас.
Поки що нам говорять: ні сьогодні, ні завтра.
— А навіщо ми їм? У нас середня і мінімальна зарплати нижчі, ніж у Молдові.
Економісти кажуть: якщо рухатимемося в теперішньому темпі, то за 35 років станемо такою бідною країною Європи, як нинішня Болгарія. А прем'єр Гройсман хвалиться двома відсотками економічного росту. Каже, що це — величезна перемога. Та це страшенна зрада й горе. Щоб вибратися у цивілізований світ, потрібен щорічний ріст не менш як 10–12 відсотків. Для цього маємо знищити монополію олігархів, бо вона вбиває все.
Президент сказав, що вже провів деолігархізацію.
— Навпаки: олігархи стали партнерами глави держави, який і сам є олігархом. Ахметов — в енергетичній сфері, Косюк — в аграрній. Півпарламенту — представники олігархів, приймають закони в їхніх інтересах.
Хто з олігархів має найбільший вплив на президента?
— Ахметов. У нього з Порошенком найбільший спільний бізнес через ДТЕК (приватна енергетична компанія. — ГПУ). Компанія ICU Пасенюка і Гонтаревої (Макар Пасенюк — позаштатний фінансовий радник Порошенка, Валерія Гонтарева — голова Нацбанку. — ГПУ) скупила велику кількість боргових активів ДТЕК. Це — такий собі гаманець Петра Олексійовича.
Чому Порошенко виявився неуспішним президентом?
— Тому що він — процвітаючий олігарх. Щоб зробити країну успішною, треба розвалити олігархічні монополії — в економіці, політиці, засобах масової інформації. Тоді з'явиться конкуренція, що дасть поштовх для розвитку. Монополії — це коли все застигає, зупиняються всі ліфти: соціальні, політичні, професійного росту. Талановиті люди не мають можливості пробитися нагору. Якщо розбити ці монополії, президент Порошенко втратить свою конкурентоздатність. Конкурентними будуть люди з ідеями. А такі як Петро Олексійович мають лише гроші та зв'язки.
Яким чином розбити монополії?
— У всьому світі були великі монополії. Для того, щоб їх розбити, частину залишали власнику, а 80 відсотків продавали на аукціонах, створювали відкриті акціонерні товариства. Отримані гроші власник вкладає у національні банки. Ті збільшують обсяг оборотних коштів, зменшують кредитні ставки — для всіх плюс. Запускається процес оздоровлення економіки і країни загалом.
Чи справді Порошенко ще не вирішив, чи балотуватиметься на другий термін?
— Прийматиме це рішення, залежно від його підтримки в країні наприкінці року. Є люди, які малюють йому бажані цифри. Мовляв, якщо підемо на вибори, то за рахунок адміністративного ресурсу, мерів зможемо набрати стільки-то. Але такі цифри завжди треба ділити на два. Реальну картину побачимо десь у грудні.
За яких умов він може перемогти 2019-го?
— Такий умов немає. Навіть у другий тур не вийде. Якщо балотуватиметься, то в першому турі набере відсотків дев'ять. Може й не піти на вибори.
А хто напевне потрапить до другого туру?
— Висока вірогідність, що Юлія Тимошенко. У першому турі за неї голосуватимуть соціалісти, патерналісти, популісти. Може набрати від 22 до 32 відсотків. А от щодо другої фігури ясності поки що немає.
Говорять про створення єдиної партії влади за участі "Блоку Петра Порошенка", "Народного фронту" і прем'єра Володимира Гройсмана. Вони здатні об'єднатися?
— Учора — так, сьогодні — вже ні. Питання: навколо кого і для чого? Їх разом у нинішній Верховній Раді є 220 людей. Із них в наступний парламент за списком зможуть пройти від сили 30. Петро Олексійович обіцяв мажоритарникам по 50 мільйонів гривень на округ для того, щоб вони його підтримали. Гройсман і Данилюк (міністр фінансів. — ГПУ) кажуть: в уряду таких грошей немає. УДАР Кличка думає про самостійне існування. А у Гройсмана в запасі є "бронепотяг" — вінницька Європейська партія. Перейменує її на всеукраїнську й об'єднається з "Народним фронтом". Сьогодні прем'єр набагато ближче товаришує з Аваковим, Яценюком і Парубієм, ніж із Порошенком.
Якщо Гройсман об'єднається з "Народним фронтом", на який відсоток голосів претендуватимуть?
— Усе залежатиме від технології. "Народний фронт" ніхто не знав до виборів 2014 року. Але провели агресивну рекламну кампанію, задіяли нові обличчя.
У першому читанні Верховна Рада підтримала законопроект про Антикорупційний суд.
— Це було прогнозовано. Ніхто не збирався його валити. У першому читанні президентський проект не відповідає жодним європейським вимогам. Але Порошенко не хоче його відкликати. Реальні наміри побачимо згодом. Якщо почнуть вносити зміни, що покращать його — чудово. А може бути навпаки. Якщо у другому читанні за законопроект не проголосують, тоді доведеться все починати знову. А якщо підтримають у редакції президента, це не влаштовуватиме Міжнародний валютний фонд — теж усе заново. Порошенко ж розповідатиме: "Поганий парламент не зміг прийняти поданий мною хороший закон".
Також перше читання пройшов виборчий кодекс із відкритими списками. Чи вистачить голосів для його прийняття?
— Ситуація непроста для влади. 226 голосів "за" вийшли з переляку. Міжнародні партнери аплодують: "Ви обіцяли, робіть". Здавати назад не можна. Провалив би парламент, Петро Олексійович знову сказав би: "Це погана Верховна Рада". Більше того, автором законопроекту є Андрій Парубій. Якщо не прийняти кодекс, що подає голова Верховної Ради, член коаліції, член другої за кількістю фракції парламенту, то вибачте — чого варта коаліція.
Багато мажоритарників розуміють, що кодекс не страшний для них. Вони працюють у своїх округах, їх там знають. Але є й такі, які розуміють: партії їх до себе не візьмуть. Вони неконкурентні у відкритих політичних змаганнях. Можуть зайти до Верховної Ради лише через засівання гречкою, ремонт під'їздів, асфальтування доріг, прямий підкуп. Ці торпедуватимуть ухвалення виборчого кодексу.
Про що історія з Саакашвілі в Україні?
— Це історія про обман, імітацію і ширму. Всі експати (працівники, які отримали роботу поза межами своєї країни. — ГПУ), які приїхали із Саакашвілі, виступили димовою завісою для Петра Олексійовича. Попереду стояв Порошенко, за ним — Саакашвілі, Абромавічус, Яресько, Деканоїдзе, Згуладзе. А позаду — Кононенко, Грановський, Березенко, Третьяков, Луценко. І далі дерибанили державні потоки. Потім експати не захотіли бути ширмою. Першим почав кричати Абромавічус — про тиск Кононенка. Згодом Саакашвілі зрозумів, що його в Одеську область послали не задля реформ. Там усі були проти нього. А президент підігравав їм.
Які висновки з цієї історії мають зробити політичний клас і суспільство?
— Не можна нівелювати головні інститути держави. Не можна виступати від її імені як самодержець: хочу даю, хочу — ні. Президент — це найнятий менеджер. Коли починає поводитися як самодержець, це підриває репутацію не лише його, а й держави.
І не потрібно шукати месій за кордоном. Є велика кількість людей, які ще не виїхали з країни й здатні змінити її.
Які настрої переважають у суспільстві?
— Посилаюся на соціологію. 73 відсотки громадян вважають, що країна рухається неправильно. 80 — не довіряють владі. Зокрема президентові — 56 відсотків, уряду — 67, Верховній Раді — 82, судам — 90 процентів.
Щось зміниться протягом 2018‑го?
— Це буде важкий рік. Із грудня 2018‑го до жовтня 2019 року пройдуть дві виборчі кампанії — президентська й парламентська. У нас знову з'являється шанс. Перший був за Ющенка — профукали. Потім Революція гідності. Сказати, що профукали — не можна. Ми змінили країну. Повернули в правильне русло, але не довели до кінця деолігархізацію. Значною мірою тому, що після Майдану країну очолив олігарх. Тому наш головний шанс — вибори президента.
Чи очікуєте цього року змін у війні на Донбасі?
— Ні. Обережно ставлюся до миротворчої місії. Світовий досвід показує — вони заморожують конфлікт. Загарбані території не повертають. Інше питання: чи є в Путіна бажання закінчувати таку форму війни? Ні. Йому не потрібен Донбас, тамтешні люди. Йому треба, щоб ми мали постійну проблему. Хоче втиснути у склад України територію, що він контролює. Це його задача.
А яке наше завдання?
— Виграти війну. Це комплексний шлях — дипломатичний, інформаційний, військовий. Нам треба така військова потуга, щоб не мали більше котлів — ні Дебальцевських, ні Іловайських. І Путін повинен знати: будь-який наступ може призвести до такої кількості жертв, яку всередині РФ йому не простять.
Якого президента Україна потребує на цьому етапі розвитку?
— Який зламає олігархічний уклад державного урядування. Причиною бідності в країні є жахлива система державного управління. Зуміємо зламати її й побудувати нову систему — полетимо вперед.
Які позитивні зміни після Майдану відбулися у владі?
— Вона стала відкритішою. При Януковичу не зважали на суспільні настрої. Сьогодні реагують. Бояться людей.
Найбільш відкритий орган влади — Верховна Рада. Там нічого не сховаєш. Президентська посада перебуває трохи в тіні. Але Порошенко не сховався від Мальдівів (на Мальдівах президент з родиною був 1–8 січня 2018-го. На відпочинок витратив щонайменше $500 тис. Це майже 14 млн грн. — ГПУ) — за це довелося відповідати. Так само генеральний прокурор Луценко не сховався на Сейшелах. Люди почули їхні відповіді й дедалі більше розуміють, чого варта ця влада.
Дев'ять років не курить
Віктор Чумак очолює "Громадянський рух Хвиля". Вперше став народним депутатом після перемоги на виборчому окрузі в Києві 2012-го. Тоді балотувався від партії Удар. Удруге пройшов до парламенту 2014 року на тому ж окрузі. Його підтримував "Блок Петра Порошенка". Згодом вийшов із президентської фракції.
Володіє англійською мовою. Живе у селі Хлепча за 30 км від Києва. Має двох дітей і двох онуків. Полюбляє рибалити.
— Кинув курити у 50 років — і як відрізало. Зараз терпіти не можу будь-який дим, — говорить Віктор Чумак. — Люблю гратися з собаками. Мав двох — одного отруїли.
Народився у Хмельницькому. Закінчив тамтешнє вище артилерійське командне училище, потім — юридичний факультет Київського університету ім. Тараса Шевченка. Вивчав право і прикордонний менеджмент в Академії прикордонної поліції Німеччини. 12 років був у лавах прикордонної служби. Має звання генерал-майора юстиції.
Очолював комітет Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Був одним із претендентів на посаду керівника Національного антикорупційного бюро.
2 
1
Коментарі