Народний депутат від Блоку Литвина 42-річний Михайло Сирота пропонує поговорити в готелі "Київ", що розташований поруч із Верховною Радою. Тут мешкають обранці, які не мають житла в столиці.
Зустрічаємося у середу біля входу. Підіймається на другий поверх — у кав"ярню. Сідаємо за столик біля вікна. Сирота нічого собі не замовляє.
— Ну що, поїхали? — усміхається і кладе пальто на спинку стільця.
Яка головна причина блокування Верховної Ради?
— В Україні майже завершується процес перерозподілу державної власності. 90 відсотків найважливіших промислових об"єктів приватизовані. І то не нашим капіталом, а закордонним. Ще залишилися такі ласі шматки, як "Укртелеком", Одеський припортовий завод, харківський "Турбоатом". Приватизація йде явно не на користь людей. Але очевидно, сьогодні основний напрямок інтересів направлений на приватизацію землі. Фактично вона вже приватизована, але ще треба закріпити це юридично. У зв"язку з цим триває боротьба за владу, — говорить нардеп і бере зі столу зубочистку. Крутить її в руках. — Руйнується принцип парламентаризму. Спочатку зробили Раду клубом мультимільйонерів та мільярдерів. За закритими списками знівелювали народних депутатів до рівня статистів. І цього мало. Пропонують ввести імперативний мандат, який повністю підпорядкує депутатів їхнім політичним лідерам. Це призведе до кінця парламентаризму.
Чому ж "регіонали" чіпляються за тему НАТО?
— Це тільки привід. Не буде НАТО, буде щось інше. Це перше, що потрапило під руку. Партію регіонів цікавить повернення до фінансових потоків, які вони контролювали. Бо ясно, що це не ідеологічна партія, а політичне утворення основних фінансово-промислових груп східного регіону. Вони прагнуть контролювати бюджет і виконавчу владу.
Як виходити з цієї ситуації?
— Нині пропонується порочна практика виходу з політичної кризи. Мовляв, давайте підпишемо меморандум чи якусь угоду. Це пряме порушення Конституції. Підміна понять. А треба виконувати закон і Конституцію. Що це таке, коли спікер приходить і каже депутатам, що ще до кінця не порадилися, то я піду далі радитися? Або взагалі не приходить на засідання. Жорстка вимога закону, що рівно о десятій голова парламенту має вийти в сесійну залу й відкрити засідання. Але чому тоді таке терплять депутати? — підвищує голос Сирота. — А тому, що вони зведені до рівня маріонеток і вже відчувають себе маріонетками. А такі люди чинити спротиву не можуть.
Конституційна реформа буде завершена після 2010 року
За кілька днів спливає 30-денний термін, відколи не працює парламент. Президент отримає право розпустити його. Наскільки реальні нові вибори?
— Оскільки Україна вже давно вийшла за межі правового поля, то тут можливо все. У нас вже була розпущена Верховна Рада п"ятого скликання, обрали наступну. Щось змінилося? Нічого. Але попередня хоча б рік попрацювала, а ця ж взагалі не працює. Обираючи нову Раду, ми змінимо ситуацію тільки на гірше. Бо прийдуть ті самі люди. Нові політичні сили не з"являться. Але причина політичної кризи не в складі парламенту, а в глобальних речах. У правовому плані — це недолугий закон про вибори за закритими списками. Мають бути відкриті списки. Тоді депутат буде підпорядкований не лідерові, а громаді, яка його обирає. Також слід врегульовувати Конституцію. Бо в змінах 2004 року вкладені протиріччя. Зіштовхуються дві посади — президента і прем"єра. Це паралізує роботу парламенту. Саме через це була паралізована Рада п"ятого скликання. Тоді депутати хотіли врегулювати проблему протистояння новою редакцією Закону про Кабмін. Але не можна врегулювати законом те, що не врегульовано Конституцією. В результаті пішов системний збій. І сьогодні, коли наближаються президентські вибори, відчувається напруга між президентом і прем"єром. Це не конфлікт Ющенка і Тимошенко. Це конфлікт президента і прем"єра в рамках поруйнованої Конституції. Тільки після конституційної реформи Рада зможе нормально працювати і зникне правова основа кризи. Але глибинні інтереси — це інтереси власності. Очевидно, вони ще довгий час дестабілізуватимуть ситуацію.
Нещодавно Юлія Тимошенко заявила, що потрібно скасувати посаду президента або прем"єр-міністра.
— Потрібна персоніфікована відповідальність і єдина виконавча вертикаль з єдиним центром управління. Наш блок відстоює парламентську форму правління, де прем"єр здійснює всі владні повноваження, а президент працює з державними послами і вручає нагороди, — усміхається Михайло Сирота. — Але він не втручається у виконавчу владу. Треба йти шляхом більшості європейських країн.
Чи зможе новостворена Національна конституційна рада при президентові напрацювати проект Основного закону, який влаштовуватиме всіх?
— Функції такої ради мають обмежуватися рекомендаціями главі держави про те, які зміни до Основного закону можна внести, щоб завершити конституційну реформу. Про жодний новий Основний закон і винесення його на референдум не може бути й мови. По-перше, немає закону про референдум. І навіть якщо його приймуть, то спочатку ми маємо 4 мільйони підписів громадян щодо проведення референдуму по НАТО. А вже тоді можна говорити про конституційний референдум. Але матимемо 3–4 проекти, які запропонували комуністи, "регіонали" і є ще президентський варіант. Тоді за проект "Регіонів" проголосують на Сході, а за проект Ющенка — на Заході. Будемо мати бозна-що... А що робити з чинною Конституцією? Вона продовжує діяти. Її скасувати не можна. А якщо народ не погодиться на нову і захоче залишити стару? Це ж ідіотизм. Зміни і доповнення вносяться тільки парламентом. А в нас боротьба за владу прийняла патологічні форми, що дозволяють думати такими немислимими категоріями, як прийняття Конституції на референдумі під інтереси конкретних політиків.
Хочете сказати, що Віктор Ющенко намагається отримати Конституцію під себе?
— Кожен президент не уникає спокуси зробити Основний закон під себе. Це вже було за Кравчука і за Кучми. Напевно, на них усіх так діє посада.
Зміни до Основного закону не будуть прийняті до президентських виборів. Скоріше за все, конституційна реформа буде завершена після 2010 року.
Чи логічно вносити зміни через парламент, якщо у нас кишенькові депутати? Адже рішення приймають всього кілька людей — лідери партій та блоків.
— На жаль, на жаль! — киває головою Сирота. — Це досить серйозна проблема. Але вона просто вирішується. Політичні еліти, які контролюють парламент, мають зрозуміти, що в цій боротьбі вони програють. Не можна надто довго ґвалтувати суспільну і депутатську свідомість. Але зміни має право вносити лише парламент. І хотів би нагадати прислів"я: "Народ має ту владу, на яку заслуговує". Депутати не самі пішли у Верховну Раду. Їх обрали люди.
Михайло Сирота дивиться на годинник, дякує за зустріч. Швидко встає, підтягує штани і йде.
1965, 17 липня — Михайло Сирота народився у Черкасах
1980 — закінчив Черкаський інженерно-технологічний інститут
1994 — обраний народним депутатом
1996 — керівник комісії Верховної Ради з доопрацювання і прийняття Конституції України
1998 — обраний народним депутатом
1999 — очолює Трудову партію
2001 — співголова народно-патріотичного об"єднання "За Україну" разом із поетом і колишнім народним депутатом Борисом Олійником
2006 — кандидат у народні депутати від Блоку Олійника — Сироти
2007 — обраний народним депутатом від Блоку Литвина
Одружений. Має сина та онука
3 
1
Коментарі