Із 39-річним письменником Сергієм Жаданом домовляємося зустрітися в Харківській облдержадміністрації — тиждень її утримували активісти Майдану. Примощуємося на двох кріслах у коридорі, поряд — безперервний рух. Жадан виглядає стомленим. "Він там постійно, — казала напередодні телефоном його дружина Ірина, — вдома тільки спить". Одягнутий у чорне — светр із погонами, бавовняні штани заправлені в берці. У руці простенька "нокія". Жадану постійно дзвонять — раз по раз скидає. Часто тре лоба.
Тиждень тому здавалося, що головне зло — це Янукович. Тепер з'явилася нова проблема — кримський сепаратизм.
— Не лише кримський. Розігрується карта південно-східної України. Є рухи, спрямовані на відкол східних областей країни, і є певний соціальний запит. Частина суспільства відчуває комплекс поразки, бажання реваншу. Цей реваншизм їх штовхає на радикальні заяви й дії. Важливо утримати ситуацію в мирному руслі. Південно-Східної республіки не буде, це — маячня. Але може бути жорстке протистояння. Потрібно виявляти політичну волю людям, які мають повноваження. А суспільству — шукати точки порозуміння. Зараз багато кому хочеться влаштувати полювання на відьом — представників колишнього режиму. З іншого боку — вимагати відновлення справедливості, нібито втраченої.
Війна між Україною і Росією можлива?
— Важко сказати. Намагаюся почути відповідь від нового уряду, але поки що притомної відповіді нема.
Яке враження від нової команди?
— Не подобається, що приходять люди, які у владі вже були. Хто виконувач обов'язків президента? Людина, яка у владі останні 10 років. Потрібні нові імена. Зміна влади, перезавантаження системи, а не просто ротація. Ніхто не сприймає ситуацію так, що "наші" перемогли і тепер все буде добре. Всі розуміють, що ніхто нікого не переміг.
Усі три місяці Майдану Харків був доволі пасивний. І на тлі бунтівного Києва, і на тлі багатьох інших областей. Чому?
— Це закономірно. Є певний політичний клімат міста. В Харкові вибивали громадянську активність, будь-які громадські дії дискредитувалися й брутально перебивалися. І парк Горького (центральний парк Харкова, через який міська влада проклала дорогу, вирубавши багато дерев. Це призвело до масових акцій протесту. — "ГПУ"), й інші ініціативи. Плюс — масова пропаганда влади. Харків сильно змінився за останні 20 років. Багато активних, креативних, дієвих людей звідси виїхали. У політиці давалося "добро" пристосуванству. Харків — дуже неоднорідний, великий. Непровінційне місто, яке має провінційну владу. Вона тут завжди була такою, ламала місто через коліно, під себе.
Як це змінити? Нові вибори?
— Вибори нічого в нашій країні не змінюють. Потрібна нова свідомість. Доки не зрозуміємо, що з нами відбувається, — доти тут нічого не буде. Мер-корупціонер краде, наживається. З мільярда десяту частину кидає на місто — зводить якісь будинки, дороги, лавочки і станцію метро. Поки є люди, які вважають, що це — нормально, сприймають такого керівника легітимним і підтримують, важко від них чогось вимагати. Звичайно, все це легко перевести на проблеми пам'ятників, мови, історії. Але ж проблема в тому, що шахрай і злодій керує містом.
Чого в першу чергу чекаєте від влади?
— Люстрації. Це набагато важливіше, ніж, скажімо, передати "Межигір'я" дитячому санаторію. Я чекаю таких питань — системних, глобальних, які справді будуть свідчити, що в нас змінилися правила гри. Міністрів погоджували з Майданом, так. Це символічно і красиво, але не завжди свідчить, що реалізується принцип народовладдя. Я слідкую за реакцією в Києві, там багато незадоволених новим урядом. Люстрація, зрозуміло, потребує часу. Але — затримати попередніх керівників було не так важко. Чому цього не сталося? Не хочу говорити, що Турчинов поганий, Аваков — поганий. Але хтось за це відповідав? Чого вони очікують? Є якісь домовленості? Торгуються?
Які шанси, що Майдан-2014 не повторить долю помаранчевої революції?
– 50 на 50. Навіть смерть людей — не гарантія. Для політиків люди — ніщо. Тільки якщо буде запущений люстраційний процес, для мене це буде знаком, що все добре, що ми зуміли. Минулого разу була ейфорія. А через три-чотири місяці настало жорстоке, тотальне розчарування. Цього разу ейфорії майже не бачу. Коли перший день після втечі Януковича кричали "Перемога!" це вже було недоречно, враховуючи сотню загиблих. Треба забути, що ми перемогли. Процес лише починається.
Треба забороняти Партію регіонів?
— Не впевнений, що це буде нормально сприйнято. Але має бути розслідування. "Регіони" брали участь у злочинах проти народу, керували ними. Коли члени їхньої фракції після розстрілу людей приходять на засідання в футболках із написами "Беркут", важко зрозуміти, як вони далі можуть лишатися в політиці. Якщо ці питання проігнорувати, не зрозуміло, для чого були всі ці жертви?
Повернення до Конституції 2004 року — добре чи погано?
— Я за те, щоб український президент був таким, як президент Німеччини. Щоб він приймав королеву Британії.
Але раз ми це вже проходили, нічого хорошого не вийшло. Кажуть, для реформ потрібна "сильна рука".
— Ой, ні. "Сильна рука" — це найгірше в наших умовах. Наша слов'янська ментальність призводить до того, що сильна рука перетворюється на руку неконтрольовану. Людина втрачає адекватність і тверезе розуміння ситуації.
Які шанси в Тимошенко стати президентом?
— Сподіваюся, в неї немає шансів.
Писалося в ці три місяці?
— Так, але часу було небагато. Їздив на майдани в Кіровоград, Дніпропетровськ, Донецьк. Був у Західній Україні, коли народ почав брати владу в свої руки. Дивні відчуття. Розумієш, що живеш у дивовижний час. Неймовірно трагічний, важкий. Бачиш смерть співвітчизників, а разом з тим розумієш: люди творять історію.
Було враження, що Янукович прийшов назавжди. Але люди перемогли. Яке цьому пояснення?
— Я був переконаний, що він — тимчасовий президент. Згадайте його брутальність, гіпертрофовану жорсткість, з якою вибудовував владну вертикаль. Я живу в цій країні і трішки розумію людей. Українське суспільство довго витримувати такого не могло. Воно може терпіти безволля, безвладдя, хаос, правопорушення. Але тотальний пресинг і диктатуру не терпітиме. Це на рівні ментальності.
За добу учасники проросійського мітингу у Харкові візьмуть штурмом облдержадміністрацію, а над будівлею вивісять російський триколор. Серед понад сотні постраждалих у протистоянні — Сергій Жадан.
"Били бітами ззаду по голові. Нападали зграєю"
Сергій Жадан — письменник, громадський діяч. Народився 23 серпня 1974 року в місті Старобельськ на Луганщині. Пише романи, поезії, есе про пострадянську дійсність в Україні. У творах використовує розмовну та нецензурну лексику. Перекладає з німецької, польської, білоруської та російської мов.
Лауреат премії ім. Джозефа Конрада-Коженьовського, дворазовий лауреат премії "Книга року Бі-Бі-Сі", має відзнаку "Золотий письменник України". Твори Жадана перекладені 13 мовами.
Активний учасник Майдану в Харкові. 1 березня постраждав під час сутичок між майданівцями та прихильниками влади. Про це написав на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук": "Два розсічення на голові, розсічена брова, струс мозку, підозра на перелом носа. Били бітами ззаду по голові. Нападали зграєю. На вимогу стати на коліна — послав. Витягла міліція".
Живе і працює в Харкові. Одружений. Має сина та доньку.
7 
1
Коментарі