Річницю незалежності Україна зустрічає з війною на Донбасі та щоденними людськими втратами. Майже дев'ять місяців живемо у стані важкого психологічного тиску та стресу.
Рік тому доречними могли бути міркування про те, що невдача в побудові Української держави та зрілого суспільства пояснюється "дармовою" незалежністю, отриманою без бою та втрат. Фантастичною здавалася чутливість західних суспільств до порушення прав людини і їхня готовність до протесту.
Тепер українці самі є прикладом. Драматична тримісячна зимова революція із вигнанням банди Януковича й нинішня жертовність роблять українців нацією, що має все потрібне для побудови успішної держави.
Українці, принаймні критична їх маса, не терпітимуть більше диктаторів та неефективних злодійкуватих правителів. Таким буде дедалі важче приходити до влади й затримуватися там.
Українці добре усвідомили, що Росія є і завжди була нашим зовнішнім ворогом. Десятки тисяч людей проходять крізь м'ясорубку розв'язаної Кремлем війни на Донбасі й мільйони готові взятися до зброї в разі масштабного вторгнення "братнього народу".
Небувале єднання суспільства в часи спільних важких випробувань і сплеск патріотизму на Сході й Півдні ставлять хрест на перспективах розколу України.
Попри трагізм останніх дев'яти місяців, болісні людські та територіальні втрати, країна й суспільство семимильними кроками йдуть вперед, надолужуючи попередні 23 роки. Саме зараз відбувається розрив пуповини, що міцно тримала нас у радянському минулому. Нам є чим пишатися.
Та водночас має розпочатися будівництво нової України. Великою проблемою є так звана політична еліта. Можновладці не змінилися так, як люди. Щось подібне до часів Майдану — політики не встигають за вимогами суспільства або ж свідомо гальмують поступ вперед.
Останні маневри довкола закону про парламентські вибори довели: головною метою "еліти" є збереження себе при владі, а не побудова якісно нової країни. Минулої зими всі дивувалися Януковичу, який утратив відчуття реальності й не рахувався з настроями мільйонів дедалі радикальніших людей. Подібне відбувається тепер із тими, кого Майдан привів до керма держави. Та ж корупція, відсутність обіцяних реформ, кулуарні ігрища, невміння чи небажання впоратися з економічними викликами на зразок падіння курсу гривні — це справжній пропутінський фронт у тилу. Для нинішніх керівників усе може скінчитися набагато швидше, ніж для Януковича. Поки що їх рятує війна.
1 
1
Коментарі