Старовинний відреставрований іконостас висить на стінах кімнати, де працює народний депутат від блоку "Наша Україна — Народна самооборона" Роман Зварич, 55 років.
— Їх витягли з підвалу, де ховали від більшовиків. Церкву спалили, а місцеві жителі позабирали ікони по хатах і ховали. А це — мій стіл. Страшенно мені подобається! — підводить до великого буквою "Г" робочого столу. Із темного дерева, ручної роботи, замість ніжок різьблені фігури сидячих левів. Зварич нахиляється і відкриває приховані дверцята. — Тут є куча таких приколів!
Розповідає, що коли був призначений міністром юстиції, Сюзана Станік (очолювала Мін"юст у 1997–2002 роках. — "ГПУ") залишила кабінет із білими меблями і зеленими стінами.
— Я думав, що здурію! Не міг там працювати. Ішов до своїх заступників або в приймальні сидів. Нарешті знайшов шість мільйонів позабюджетних коштів для завершення ремонту. Це не були хабарі, за це нічого ніхто не хотів. Зараз кабінет міністра юстиції просто шикарний!
Наступники подякували?
— Якби ж хоч одна скотина слово сказала! — сміється. — Ні Головатий, ні Лавринович, ні Оніщук. Так, ніби це в порядку речей!
На столі поміж документів лежить ручка з дорогої чорної смоли та з білою вершиною на кінці. Запитуємо, чи це "Монблан"? Нардеп витягає ще дві з шухляди.
— Ці дві є подарунки: один від сина, другий — від батька. А ця — стара як світ, — показує ручку моделі "Майстерштюк". — Була зі мною ще в Нью-Йорку, коли я викладав. Віддав за неї 380 доларів. А ті дві — значно дорожчі. Так само я люблю класні годинники. Випадково вони ще й дорогі.
Пропонує сісти — у кутку кімнати стоять диванчик і два крісла з коричневої шкіри. Між ними стара скриня з випаленими візерунками. На неї Зварич ставить металеву попільничку.
— Ви не заперечуєте? — запитує, чиркаючи червоною запальничкою. Курить сигарети "Парламент".
Як "любі друзі" Ющенка стали "любими друзями" Тимошенко?
— Є комбінація причин. Але все зводиться до того, що президент "кинув" свою команду. Просто віддав її на поталу! Подумайте: у 2002, 2003, 2004 роках була потужна команда. Ми зробили революцію! Юля і Турчинов мали відношення до цього, але основне планування велося в нас. А президент просто знищив цю команду.
Я просився до Віктора Андрійовича на зустріч напередодні Нового року. Наша розмова таки відбулася і тривала дві години сорок хвилин.
Ви були вдвох?
— Був ще Петро Олійник, тоді ще представник президента в парламенті. Хоча він попросився вийти, бо розмова була нелегка як для мене, так і для Віктора Андрійовича, — від хвилювання голос депутата трохи тремтить. Зварич знову закурює. — Я нагадав президенту про другий чи третій з"їзд "Нашої України", де за ініціативою людини з Ужгородської організації були названі семеро прізвищ "любих друзів", яких треба виключити з партії за корупцію, і серед тих прізвищ було моє. Був шум, президент узяв слово і сказав: "Я до цього нормально ставлюся". Тоді я зрозумів, що він вбиває свою команду. Президент не зміг мені нічого на це відповісти. Постійно повторював, що Юлія Володимирівна така погана!
Чому ж президент здав свою команду?
— Не знаю. От звільнив мене з міністра юстиції знаю за що. Це зводиться до одного слова: Нікополь.
Яке ваше відношення до Нікопольського заводу феросплавів?
— Таке саме, що й до "Криворіжсталі". Хто, ви думаєте, вигравав суди? Мін"юст!
Пінчук переконав тоді президента залишити НЗФ йому?
— Думаю, що так. Але там була ціла історія навколо Нікополя. Ніхто не думав, що ми виграємо "Криворіжсталь" так швидко. Хоча в мене була лише одна правова "зачіпка". Тоді прем"єр запропонувала вивчити ситуацію з Нікопольським заводом феросплавів. Там була втричі більш виграшна позиція, ніж по "Криворіжсталі". Але я її попередив, що без прямої вказівки президента я палець о палець не вдарю. Вона зі мною сварилася, але я "відморозився". Тоді вона потягнула мене в Крим, де президент саме відпочивав. Це був кінець липня або початок серпня. Я пояснив йому, що є всі підстави йти в суд, і ми можемо виграти. Президент сказав "добре". Але, мабуть, він не думав, що ми виграємо. А ми зробили це у Верховному суді, і то з тріском! І Пінчук виводить людей на завод, і Богословська там...
У Віктора Андрійовича є одна позитивна риса: він упертий
Вона тоді багато виступала...
— Та я після того не можу її слухати у Верховній Раді! От, і тут дзвонить мені президент і каже, який я поганий. Викликав мене до себе і обматюкав! Були присутні Луценко, Пінчук і Валя Семенюк. На це я встав і сказав: пане президенте, я настільки глибоко поважаю цю державу, що дозвольте не бути присутнім, коли її президент так низько себе опускає. Охоронці мене витягли назад до кабінету президента з ліфта. Він уже був більш спокійний. Це був серпень. І раптом прийшов вересень, скандал із Зінченком і звільнення (тодішній держсекретар Олександр Зінченко 4 вересня пішов у відставку і звинуватив оточення президента в корупції. — "ГПУ").
Про що ще йшлося на зустрічі з президентом напередодні нового року?
— Я намагався довести, що його рейтинг, який уже і так падав, із призначенням Віктора Івановича почав падати стрімко. Якби я почув від президента про бажання змінити своє найближче оточення, яке тягне його вниз, то відклав би своє рішення відійти від нього. Але він мені каже: "Романе, скажу тобі відверто, найбільш чесна і порядна людина в моєму оточенні за весь цей час — це Віктор Іванович Балога".
Лідер фракції НУ-НС Микола Мартиненко каже, що Ющенкові варто вийти з "Нашої України".
— Та нічого не залишилося з тої партії! На "Нашій Україні" вже поставлено хрест. Президент угробив її двічі. Перший раз, коли допустив звільнення Безсмертного. І другий — коли сам став головою і понизив В"ячеслава Анатолійовича. Причина — брак повної довіри до свого найближчого середовища. Хоча не було вірнішої людини для нього, ніж Кириленко.
Зварич пригадує процес підготовки до підписання Універсалу національної єдності в серпні 2006-го:
— У Віктора Андрійовича є одна позитивна риса: він упертий. Це не дозволяє йому в принципових питаннях іти на компроміси. Він тебе буде довбати, довбати, довбати! Поки ти не скажеш, що перейшов на його позицію. Якось з їхнього боку сидів сам Янукович, а нас — ціла армія. Ющенко тоді переконував про якесь формулювання по мові. Янукович спокійно слухає цей монолог, який тягнеться 40 хвилин. Нарешті Ющенко закінчив і Янукович має щось сказати. Він каже одне речення: "Пане президенте, ви не турбуйтеся, я вас запевняю — ми домовимося". По-донецьки. Я дивлюся, яка буде реакція президента. Віктор Андрійович дивиться на Януковича, а той нічого більше не говорить. Дивиться, дивиться... Така довга пауза, і тоді каже: "Знаєте, я таки вас не переконав". І починається чергових 45 хвилин! Так формувався універсал. Президент їх добивав. Але він думав, що підпис Януковича під тим документом щось означає. А вони жодного пункту не виконали. Було помилкою йти до них в уряд.
Янукович особисто представляв вас у Мін"юсті, а потім ще годину щось розповідав у кабінеті...
— Розказував про своє тюремне життя. Я не хочу про це говорити, бо це особисті речі.
Навіщо Януковичу про таке розповідати?
— Не знаю. Коли ми якось згодом летіли з Брюсселя, він розказував це саме. Видно забув, що вже розказував. Також розповідав, як став побожною людиною. Думаю, він був щирий. Відкривав душу мені. Я був радий, що ця розмова відбулася. Пізнав його ближче. І з того дня почав більше поважати. Але це не зупиняло мене робити йому зауваження.
Тимошенко з Ющенком воюють на смерть. Президент готовий пожертвувати своїм другим терміном, щоб знищити її?
— Я відчуваю, що президент прийняв рішення не балотуватися на другий термін. Бачили малюнок, коли дві гадюки з двох боків себе поїдають? Тут щось схоже.
Вас називали одним із претендентів на посаду міністра юстиції на заміну Миколи Оніщука.
— Я вже давно не є претендентом на цю посаду.
Ви мали розмову з Тимошенко?
— Тричі. Вона говорила, що хоче мене бачити на цій посаді. Я сказав, що вважаю її мазохісткою. Я ж буду лізти в кожну шпарину. Кажу їй, що ми маємо нормальні дружні відносини, не хочеться все зіпсувати. Я не рвуся. Той рік, що я був міністром, це шмат мого здоров"я. Це навіть на моєму обличчі відбилося. Я став старший. Був на роботі з восьмої ранку і до першої ночі. Обідав на місці роботи. 250 документів проходили через мій стіл за добу.
Янукович відкрив душу мені. І я почав його більше поважати
Зваричу телефонують на мобільний.
— Це Крупко (міністр Кабінету Міністрів. — "ГПУ"), — шепоче він. — Так, Петро Миколайович! Я повинен його записати. Який номер? Перше читання — "підтримка". Далі. Якщо на цьому тижні, то в першому читанні ми його підтримаємо.
Кладе трубку і каже:
— Отак погоджується позиція коаліції та уряду щодо окремих законопроектів. Оце моя функція зараз. Тут менше роботи, легше.
Яким Тимошенко була би президентом?
— Я би порадив їй зробити те, що ми не завершили 2004 року. Це конституційна реформа. Їй треба не президентськими виборами перейматися, а піклуватися про Конституцію, щоб перевести всю виконавчу владу в один центр — у Кабмін.
Тобто можна сказати, що нині ви в команді прем"єрки?
— Думаю, що так. Але неформально. А там побачимо. Я ж не знаю, куди вона далі поведе.
Не боїтеся в ній так само розчаруватися, як у Ющенку?
— Звичайно ж, боюся. Але якось ми з Юлею говорили, і я їй вирішив сказати трохи відверто: "Бачу, ти свою команду не кидаєш і бережеш". Вона клялася, що якщо я перейду в її команду, то можу бути впевнений, що вона мене ніколи не кине. Думаєте, моє рішення було раптовим? Ні. Я до нього йшов півтора року. Я був відданий президенту.
Банкова може зробити ставку на президентських виборах на Яценюка?
— Арсеній є симпатичним політиком. Він ерудований, сильно прозахідний, має широкий кругозір, але мало досвіду. Я з ним давно говорив, що готовий разом працювати. Але не бачу зворотної реакції, — усміхається. — Я зрозумів для себе, що я не цікавий для Арсенія Петровича. Думаю, Банкова може зробити на нього ставку.
Тимошенко закидають те, що вона не любить Україну.
— Я не можу так сказати. Вона не сильно переймається патріотичними почуттями, тобто такими, які будуються виключно на емоційному началі. Але ті, які в неї є, — вони достатньо сильні. Це не шароварщина.
Її загравання з Москвою лякають багатьох патріотів...
— Мене теж. Але мені здається, що вона це робить, бо відчуває сильну потребу підкріпити окремі позиції в українській державі. Принаймні я хочу в це вірити.
Протягом 2,5 год. розмови Роман Зварич викурює вісім сигарет. Наприкінці розповідає, що любить готувати. Починає активно жестикулювати руками і навіть пальцями. Розповідає, як готує вермішель із креветками із різними соусами: китайським, японським та італійським.
— Додаю зілля, яке тут майже неможливо знайти. Замовляю по Інтернету. Сиджу в Верховній Раді й замовляю. Думаєте, я там читаю на комп"ютері закони? Нічого подібного. Шарюся по інтернет-магазинах. Я цього не приховую. Що, краще слухати тиради якихось комуністів? Та ні!
Я хочу відкрити свій ресторан. Або в Києві, або десь на трасі за Києвом. Я пізно почав це робити і ще не маю достатньо своїх запатентованих страв. Але люблю експериментувати. Свої блюда випробовую на дружині. Я своє майже не їм. Якби був вибір між моїми креветками і "МакДональдзом", то я би вибрав його. Хоча дружина мені забороняє там харчуватися. Часто заходжу в "МакДональдз" у "Глобусі". Якось менеджер мене впізнав і кличе з кінця черги, щоб обслужити. Я кажу йому: "Ти що, ошалів? Я зачекаю своєї черги".
1953, 20 листопада — Роман Зварич народився в місті Йонкерс, Нью-Йорк, США
1978 — навчався в Колумбійському університеті, але не закінчив його
1983 — викладач Нью-Йоркського університету
1992 — один з організаторів Конгресу українських націоналістів
1995 — отримав українське громадянство. Став першим в історії США громадянином, що поміняв американське громадянство на українське
1998, 2002, 2006, 2007 — обирався народним депутатом
2005 — міністр юстиції в уряді Юлії Тимошенко
2006 — міністр юстиції в уряді Віктора Януковича
Одружений. Має сина
2 
1
Коментарі
15