— У міністерство йти не хочу. Пропонували. Більше користі буде людям, якщо навчатиму вести господарство й доглядати корів, — каже 41-річний Михайло Травецький, експерт з ефективного управління тваринництвом.
Відкриття ринку землі залишається однією з головних тем серед аграріїв. Як оцінюєте закон, який ухвалила Верховна Рада?
— Зараховую себе до прихильників відкриття ринку землі. Але в нинішньому вигляді закон — це кабала.
Оцінили землю у 1,5 тисячі доларів за гектар. Можна брати кредити під низькі відсотки. Держава компенсуватиме відсотки, допомагатиме фермерам їх виплачувати. Але є друга сторона. Кошти беремо у приватних банків. А компенсація від держави для фермерів означає, що їм допомагатимемо всі ми своїми податками. Гроші ж ітимуть із бюджету. Виходить, Україна платить зарубіжним фінустановам. Багато європейських держав, Польща, країни Прибалтики на такий механізм не пішли.
Я прихильник іншої системи. Якщо ти фермер і хочеш вести господарство — купуй землю в держави. Передумав далі займатися — продай назад. Держава — основний регулятор. Має тримати все під контролем — народ, землю, енергоресурси.
Як ринок землі змінить становище малих фермерів і селян-одноосібників?
— Хвилююся за малий і середній бізнес. Його заб'ють, як мамонта. Сьогодні для нього немає умов.
Як вплинуло на галузь те, що досі немає профільного міністра?
— А коли він був профільний? Юристи, економісти. Хоч один був, який після міністерства на вихідні поїхав додому, обув чоботи й зайшов у сарай? Ні. Хоч один після роботи на тракторі виїхав у поле? Жоден. Не розуміють, як трава росте. Що вже про корову, дотації й програми розвитку балакати.
Два роки тому ви писали, що тваринництво може зробити Україну розвинутою державою. Що змінилося за цей час?
— Стало ще гірше. Кількість молока зменшилася. Голів — теж, відсотків на 10 за два роки. Я цікавився, якою світ бачить Україну. Сировинною державою. Даємо ресурси. Продали зерно — Європа займається тваринництвом. Фермери отримують молоко і м'ясо. І везуть нам. В Україні понад 20 процентів молока з Європи. У супермаркетах — польське, французьке, німецьке. Чиє м'ясо їмо у стейкхаусах, бургернях? Нашого там нема. Завозимо понад 50 відсотків свинини. М'ясокомбінати кажуть: "А для чого нам домашня? Вона несортова — те більше, те менше. А з Канади чи Польщі отримуємо охолоджені відштамповані напівтуші. Для чого напрягатися?"
Якщо дитині щодня казати — ти гарна, розумна, вона інакше на себе дивиться, старається в чисте одягтися, вчитися. Є мотивація. За 29 років жоден президент, міністр, спікер чи нардепи не зробили нічого, щоб тваринництво було любою дитиною. Замість того говорять — ти дебіл. Як почали різати худобу в 1991 році, так і ріжуть. Це нікому не треба, кажуть.
Розповідають нашому поколінню: "Міша, ти ветеринарний лікар? А, бикам хвости крутиш, в гімні валяєшся". Це образ тваринника. Не годівника. У нас в агронома руки пахнуть хлібом, а в тваринника — гноєм. Скільки це може бути?
Для мене корова — це більше, ніж гроші. Якби не було корови у прабаби, не вижила б моя баба. Не народився би мій батько і не було б мене.
Ви працювали у фермерському господарстві у Великій Британії.
— Після інституту прийшов у господарство. Бачив, що я нікому не треба як тваринник. І зрозумів, якщо хочемо зробити тут Європу, треба поїхати й подивитися, яка вона. Мав робочу візу. Посада — "керуючий стадом". Думав, що це завфермою. Поклав у валізу костюм, сорочку. Для чого брати робу, я ж буду начальником. Зайшли на ферму. Назустріч іде дід. Ферма на 250 голів скота — 100 корів і молодняк. Дідо в парубоцькому вигорілому кашкеті, фуфайчина, штани латані. Думаю, а де люди?
Водій, який привіз з аеропорту, каже: "Майк, це твій бос". Виявилося, то власник ферми. А водій — його син. Провели мене по сараях. Я був у шоці. Як одна людина може опікуватися 200 коровами? У нас на фермі один працівник на 10 голів. На великих комплексах — один на 30 голів. А 40–50 — стеля.
Та я справлявся. Ще мав час їздити в регбі-клуб.
Як одна людина справляється із двома сотнями корів?
— Там п'ята чи й сьома генерація господарів. Ферма передається від діда-прадіда. Якщо в тебе є гроші — плати людям. Не можеш — працюй сам. У них на фермі так заточена робота, щоб одна людина справлялася. Так поставлені сараї, так установлене обладнання, так зроблена техніка. Трактор "Форд" без кабіни. Є невеличкий погружчик, міксер для змішування і роздачі кормів, квадроцикл. Стоять електропастухи. Поле розмічене. Під землею виведена вода, є поїлки, що зимою не перемерзають.
Як зробити так, щоб корова стала "любою дитиною". З чого починати?
— Багато залежить від дотації. Наше тваринництво не конкурентне. Зросла ціна робочої сили. Україні треба платити зарплати, як у Європі. Власник молочного бізнесу мусить закладати у собівартість літра молока більший відсоток на зарплату — не 20, а 40. А це з'їдає весь прибуток.
У чому головна причина падіння тваринництва?
— Не можемо помирити виробника з переробником. У Британії фермер є частиною заводу. На прозорих умовах, наприклад, акціонером. Коли люди купують молочну продукцію в магазині, то в ціні є заробіток виробника. А в нас виробник — ніхто.
Немає закону про сімейне фермерське господарство. Одноосібники не можуть продавати продукцію в магазин. Тільки торгувати на базарі в радіусі 50 кілометрів.
Дотації — це дієвий механізм підтримки від держави?
— Торік 3,7 мільярда гривень використали як дотації. Хто їх отримав? Більшість не бачили. Дають півтори чи дві тисячі гривень у рік на корову. Що це для одноосібника? Нічого. Почали розказувати про дешеві кредити 5–7–9 відсотків. Їх ніхто не дає. Будівництва компенсують? Ні.
У Польщі є комплексна програма підтримки дрібного фермерства. Закладають гроші на рік, два, п'ять, 10, 20 років для розвитку галузі. А в нас немає навіть єдиної системи обліку тварин.
Я їжджу по селянських фермерських господарствах. Пасовища нема. Продають молоко по 5–6 гривень за літр. Про яку економіку ми говоримо, якщо працівник має отримати 500 доларів на місяць, щоб він тут зостався, а ти молоко по 5 гривень продаєш.
Треба робити кооперацію в селі. Хай тут гроші починають крутитися. Якщо фермер має 5 гектарів землі, може тримати 10 корів. Якщо таких буде троє-четверо, можуть домовитися і поставити біля сільради невеликий молокозавод. Кожен вкладе по 5–10 процентів. Зроблять свою торгову марку. Інші займуться курчатами-бройлерами. Це вигідно. Але — треба бойня. У супермаркет із села не привезеш бройлера, бо мусить бути довідка. Які ідеальні умови ти не мав би вдома, такий продукт ніхто не візьме. Тож варто робити місцеві м'ясокомбінатики. І будь ласка, державо, допоможи. Так зміниться структура села. З'являться куркулі.
Аграрку називають локомотивом економіки. Як ця сфера розвиватиметься у наступні п'ять-десять років?
— Давайте почнемо розвивати села. Нам випав шанс показати, що можемо зробити. Ми — остання надія українських корів, тваринництва і нації в цілому. Якщо не зробимо, то передамо дітям країну боргів, яку розірвуть на шматки.
Пробіг чотири марафони
Михайло Травецький понад 20 років займається розвитком тваринництва. За першим фахом — ветеринарний лікар. Закінчив Харківський зооветеринарний інститут. Також навчався в Харківській державній зооветеринарній академії і Дніпропетровському університеті економіки і права імені Альфреда Нобеля.
Кілька років працював на фермах у Великій Британії. Згодом — в українських господарствах. Був керівником служби тваринництва в агрохолдингах "Кернел" і "Астарта-Київ". Започаткував Академію тваринництва. Веде канал на ютюбі.
Захоплюється спортивною діяльністю Арнольда Шварцнегера. Мріє зустрітися з ним. Займався культуризмом, пауерліфтингом, бодибілдингом. Виступав на змаганнях. Пробіг чотири марафони.
— Звичайне тренування — 10 чи 15 кілометрів зранку. Ще почав займатися на турніках і брусах.
Їздить на мотоциклі "Харлі Девідсон". Із дружиною Тетяною виховують дітей — 17-річну Єлизавету, Маргариту, 11 років, і 7-річного Олександра.
Найбільше любить вареники з сиром.
З родиною живе в Прилуках на Чернігівщині. За містом мають будинок, город. Є два собаки — мопс і лабрадор.
4 
1
Коментарі