Білоруса Михайла Жизневського відспівали в Михайлівському соборі 26 січня. Цього дня йому мало виповнитися 26 років. Під час сутичок 22 січня на вул. Грушевського отримав вогнепальне поранення.
Близько 13.00 з Європейської площі вулицею Трьохсвятительською піднімаються колони самооборони Майдану. На подвір'я собору заходять друзі білоруса з Білої Церкви, де він жив останні дев'ять років, протестувальники та кияни із квітами. З Білорусі приїхала сестра, із Білої Церкви — дівчина. Батьків небіжчика не було. На панахиду прийшли опозиційні лідери Петро Порошенко, Юрій Луценко, Євгенія Тимошенко, співачка Руслана та Святослав Вакарчук.
— Коли Михайла вбили, він був зморений, бо не спав добу. Але не втрачав бойовий дух. Стояв у першому ряду за оцим щитом, — каже 35-річний "унсовець" у камуфляжі та масці. Показує на дерев'яний розписаний хрестами щит. Його поставили на східцях собору.
— Переїхав в Україну, бо його почало переслідувати білоруське КДБ через протести проти режиму Лукашенка. Мав загострене почуття справедливості. Не ходив по діскотєках. Боєць у душі. Не був борзим. Не застосовував силу без потреби. Зараз намагаються показати радикалів так, ніби нам лише покидати б каміння у міліцію. Ми боролися з режимом різними методами, але всі вони виявилися недієвими. Це вимушений крок.
О 14.10 під скандування "герой" труну із брами собору виносять члени "УНА-УНСО" і ставлять у мікроавтобус. Михайло був членом цієї організації. Дівчину Жизневського з опущеною головою ведуть під руки.
Процесія проходить повз будівлю столичного управління міліції по вул. Володимирській. Люди кричать "Убивці!", "Фашисти!", "Хай жиє Бєларусь!".
— Це ескадрон російської смерті. Вони в нас чудеса творили. Зник наш віце-спікер Віктор Гончар, міністр внутрішніх справ Юрій Захаренко. Досі ніхто не знає, де вони. У вас всі закони в один день прийняли, а в нас поступово. 20 років живемо в диктатурі. Хлопець не міг із цим змиритися, — каже білоруською 48-річна Галина Василівна. Плаче. Жінка два роки тому емігрувала в Україну через диктатуру.
26-річна Валентина Кучеренко з Білої Церкви несе букет жовтих і синіх квітів. Каже, що замість Леніна на Бессарабці треба встановити пам'ятник загиблим героям Майдану.
— Михайло був знайомий із моєю подругою. Розповідала, що це був світлий хлопець. Збирався поїхати до батьків у Білорусь. Вони не підтримували зв'язок років сім. А останній рік тісно спілкувалися, просили його приїхати.
Процесія повертає на вул. Богдана Хмельницького. Витягають труну з мікроавтобуса, несуть на руках. Люди на Хрещатику утворюють коридор, вигукують "Герой!".
Тіло проносять Хрещатиком до вул. Грушевського. Труну знову кладуть у мікроавтобус, який відвозить її до Білої Церкви. Звідти тіло доправлять у Білорусь.
3 
1
Коментарі