Народний депутат Валентин Дзонь може стати губернатором Луганщини.
"У вас є хтось в редакції, щоб зміг говорити з ним російською?" — запитав мене помічник Валентина Дзоня, 58 років, коли ми домовлялись про зустріч з лідером Луганського відділення Народно-демократичної партії.
Мене, як уродженця Луганщини, питання не здивувало. Відповів якимсь націоналістичним жартом. Ми з помічником Дзоня колись разом вчились в Могилянці, гумор він зрозумів.
Зустрілись з нардепом у ресторані депутатського готелю "Київ".
— У мене є година, — сказав Дзонь, подаючи свою візитівку й уважно глянувши на мою.
Зрештою проговорили годину і сорок дев'ять хвилин. Звісно, російською. Хоча політична лексика у Валентина Михайловича час від часу виринала українською.
Я потрапив тоді до серйозної десятки — разом із Суркісом, Медведчуком
— Ідеологічні принципи, які формуються на Заході України, абсолютно не приживаються на Донбасі, — почав Дзонь довгу віртуальну екскурсію рідним краєм. — У цих пролетарських областях завжди існувало право на формування державних рішень. А після подій минулої зими це право проігнорували.
Сказав, що відтоді залишились барикади, які всім заважають:
— І це видно по тому, як іде підготовка до виборів. Ніхто ні з ким домовитись не може.
Чи не лукавите ви, говорячи про неможливість домовитись щодо ідей? Може, йдеться швидше про гроші?
Валентин Михайлович погодився:
— Сьогодні в політиці справді ідеологія стає проституткою кон'юнктури, — це слово впродовж розмови Дзонь вжив з десяток разів.
Я слухав і сушив голову над тим, як витлумачити читачам, чиєю проституткою стає ідеологія. Допоміг сам Валентин Михайлович:
— Під кон'юнктурою я розумію інтереси певних груп людей. От зараз в парламенті набереться лише 50 депутатів, які працюють професійно і не заради власних інтересів. Я себе до них не зараховую. Я — людина досить молода в парламенті.
Як ваша партія налаштована щодо Ющенка?
Тут Дзонь перейшов на "ти":
— Можу сказати тобі про себе. Ми — діти трьох революцій. Я пережив революцію 1985-го, 1991-го, от тепер цю. Єдине, чого вони мене навчили, — стриманості. Тривогу ми, правда, забили з квітня. Кілька разів тоді зустрічались з Тимошенко і говорили про погіршення в економіці. У відповідь чули лише "Не вставляйте нам палиці в колеса. У нас прекрасний уряд, прекрасні показники".
Про президента сказав, що йому треба допомогти стати батьком нації:
— Не батьком якоїсь політичної сили, а саме нації.
Вам було страшно за свій бізнес, за сім'ю?
В Києві у мене депутатська двокімнатна квартира на вулиці Тичини
— Дивлячись, що ви маєте на увазі під страхом. Я швидше сказав би про дискомфорт. Найсильнішим він був у листопаді-грудні минулого року. Якось я йшов до Верховної Ради. Метрів за двісті до будинку парламенту мені на рукав почепили оранжевий бант, який я одразу зняв. Після цього всі двісті метрів я чув у спину крик натовпу: "Дзонь, ганьба!". Тоді відчув: якщо хтось дасть команду, революція може стати озброєною. Вдруге пережив дискомфорт, коли в Луганській області було відкрито півтори сотні кримінальних справ щодо фальсифікації виборів. Коли пан Луценко почав через Інтернет запрошувати пана Дзоня на чай.
І вас запрошував?
— Так, я потрапив тоді до серйозної десятки. Разом із Суркісом, Медведчуком.
У чому вас звинувачували?
— Не знаю. Думаю, що робилось це зумисно. До списку вносили керівників областей, потужних політиків і крупних бізнесменів. Напевно, щоб продемонструвати силу міністерства.
Ви — крупний бізнесмен?
Дзонь посміхнувся:
— Я завжди говорю, що я самодостатня людина, і на цьому закінчую подібні розмови.
Однак сферу вашого бізнесу можна якось окреслити?
— У чистому вигляді я не володію жодним бізнесом, оскільки це заборонено законом.
Однак потім таки зізнався, що справи має різнопланові.
Вартість костюма мене не зупиняє, але й не приваблює
— Починаючи від будівельної індустрії, досить успішної. Потім — вугільна, металургійна промисловість. Зрештою, люди, з якими я спілкуюсь, це бізнесмени, які добре стоять на ногах.
Ви знайомі з Ринатом Ахметовим?
— Так, знайомий.
Доводилось працювати разом?
— Ні. Ані по бізнесу, ані по політиці не доводилось.
Я запитав, чи може він очолити Луганську область. Уже з місяць ходили чутки про те, що після звільнення Порошенка під теперішнім губернатором захиталось крісло. Той ніби був протеже колишнього секретаря РНБО.
— Мене розглядали на цю посаду ще в січні, — сказав Дзонь. — Однак тоді йшлося про підтримку ідей київського майдану в Луганську. Зараз офіційних пропозицій не надходить.
Ви можете забити гвіздок в домі? — не по темі запитав я.
Він не здивувався такому повороту:
— Давно вже цього не робив. Приїду додому, спробую, потім розкажу, як у мене це вийшло. Взагалі логіка мого сімейного життя полягає в забезпеченні.
Про житло відповів детально:
— У Луганську живу в центрі, у сталінському будинку. Десь 140–150 квадратних метрів. Маю будинок на березі Сіверського Донця. В Києві у мене депутатська двокімнатна квартира на вулиці Тичини. От і все.
Розповів про сім'ю. Син закінчив Луганський університет. Дочка ще студентка. Дружина — домогосподарка.
— Ну не те щоб домогосподарка. З таким чоловіком, як я, вона має ще більше роботи, ніж у мене.
Модну рожеву сорочку, в яку того дня був одягнений Дзонь, як і решту одягу, йому купує дружина. Оскільки в Луганську елітних бутиків нема, за подібними речами доводиться їздити до Києва або Донецька.
— Вартість костюма мене не зупиняє, але й не приваблює.
За всю розмову в нього двічі задзвонив телефон. Дзонь тільки подивився, хто, але не відповів.
5 
1
Коментарі