— Декларація про державний суверенітет з'явилася в надрах Міністерства закордонних справ України, — розповідає дипломат Володимир Огризко, 65 років. — Ще в зовнішньополітичному відомстві Української Радянської Соціалістичної Республіки були люди, які мріяли про незалежність. Вона була для нас великою радістю і перемогою. Населення колишньої радянської республіки не стало раптом українськими громадянами. Але це був перший крок.
Як у молодої Української держави з'явився президент?
— Михайло Горбачов був першим президентом Союзу. Згодом ішлося про те, що Борис Єльцин стане ним у Російській Федерації. Наша політична еліта "змавпувала", щоб мати президента на рівні з іншими. Показати, що ми такі ж, як поляки, німці, американці.
Яку роль грав президент Леонід Кравчук у тодішній дипломатії?
— Першим "проколом" була поїздка на розмову з Єльциним і Шушкевичем у грудні 1991‑го. СРСР замінили його на Співдружність незалежних держав. Єльцин хотів під новою вивіскою залишити старі відносини між Москвою і республіками. Домовленість у Біловезькій Пущі відкривала шлях до цього.
Другою помилкою було те, що не забрали собі Чорноморський флот. Усе, що розташовувалося на території країни, автоматично переходило під її юрисдикцію. Треба було ухвалити політичне рішення. Ігор Касатонов був головнокомандувачем Чорноморського флоту, прихильник Росії. Із Києва не надходило чітких сигналів, а Москві було не до того. І Касатонов сказав: "Якщо немає вказівок, я приймаю командирське рішення, що Чорноморський флот буде російський". З того моменту починається трагедія, яка триває до сьогодні. Чорноморський флот залишився гніздом КГБ, ФСБ і всіх ГРУ.
Ще одна помилка — ми віддали Росії право продовжувати діяльність СРСР у Радбезі Організації Об'єднаних Націй.
Наступна втрата: ядерна зброя, Будапештський меморандум і розмиті гарантії безпеки.
— Зброю стратегічного призначення треба було віддавати. Ми не могли б тримати її в себе безпечно. Але отримали 800 мільйонів доларів компенсації за ці озброєння. Експерти казали, реальна вартість становила майже 60 мільярдів. Нас роздягли і сказали: "Будьте щасливі і з цього". Прописати свої умови потрібно було, але не мали можливості їх проштовхнути.
Була наївна віра. Якщо обіцяють такі люди, то дотримуватимуться. Але Росія анексувала частину нашої території. А сторона, яка обіцяла, що гарантуватиме безпеку (США і Велика Британія. — ГПУ), від цього відмовилася.
Президент координує зовнішню політику, за Конституцією. Реально ж орієнтований на внутрішню. Як Леонід Кучма виконував функції?
— У нас справді президент відповідає за все. Від польотів у космос — до дитячого садка. Це сумно. У парламентсько-президентській республіці має бути чітке розуміння, що є відповідальністю глави держави, а що — Верховної Ради.
Але за першої каденції Кучма приділяв зовнішній політиці серйозну увагу. Не було місяця без двох, а то й трьох візитів президента за кордон. У той період заклали підвалини нашого європейського та євроатлантичного курсів. Звичайно, кремлівське лобі намагалося розвертати Леоніда Даниловича в російський бік.
Він назвав це багатовекторністю.
— Балансував, вважав Москву партнером, але не другом.
Для нас перемогою стало укладення 1997‑го так званого великого договору про дружбу. Вперше чорним по білому було записано, що РФ визнала незалежність України в її чинних кордонах. Але Росія таки переконала наше керівництво продовжити перебування Чорноморського флоту в Севастополі ще на 20 років.
Як описали б систему влади президента Віктора Ющенка?
— Він був пронатівський, проукраїнський, проєвропейський. Відстоював право українців мати свою ідентичність і щоб її визнали в усьому світі. У питаннях зовнішньої політики просувалися правильно. Однак у відносинах із Росією поступово заходили в клінч.
Завдяки чому стали можливі газові війни між Україною і Росією 2005‑го і 2008–2009 років?
— 2005‑й — перший рік президентства і єдиний, коли Ющенко мав повноваження ухвалювати рішення відносно всього. Із 1 січня 2006‑го ми стали парламентсько-президентською республікою. Всі повноваження щодо економіки перейшли в руки уряду. Стикнулися прозахідна лінія Віктора Ющенка й відверто проросійська лінія прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. Вона хотіла продовжувати трагічні для України газові справи. Ця корупція нищила країну, доки ми від російського газу не відмовилися.
Помилкою всіх президентів було небажання розвивати газовий і нафтовий сектор в Україні.
Як опишете владу Віктора Януковича?
— Одним словом. Кримінальна. Працювала на інтереси Росії та власної кишені. За Януковича прийняли бездарне рішення про Україну як позаблокову державу (закон ухвалили 2010 року, скасували 2014‑го. — ГПУ). Продовжили до 2042 року перебування Чорноморського флоту РФ в Україні за уявні знижки на газ. Від нас відверталися західні партнери.
Революція гідності вимагала зміни системи, а не облич. Досягнула мети?
— Частково. Основне її надбання — якісний перехід від населення до громадян. Ніхто не вимагав від волонтерів збирати кошти для наших воїнів. Ніхто не вимагав добровольцями йти у військкомати.
Як за Петра Порошенка працювала дипломатія?
— І в адміністрації, і в МЗС робили свою роботу професійно та патріотично. Але якщо президент ухвалює політичне рішення, то дипломати мають його виконувати: "Ось, на тобі Мінські домовленості, працюй".
Як описали б чинну систему влади?
— Є проста формула успіху — "трьох П". Професіоналізм, патріотизм і порядність. Професіоналів у теперішній владі навіть із лупою складно побачити. Говорячи про патріотизм, згадую пісеньки про Україну, як повію. Щодо порядності, то є стільки зашкварів із владою, яка начебто не краде.
Але є помітні зміни. Зокрема щодо нашого ворога Росії. Й еволюція Зеленського від "Просто не будемо стріляти" до адресованого Байдену "Чому Україна не в НАТО?" — велика і швидка.
Яке наше майбутнє, траєкторія польоту?
— Приєднаємося до ЄС і НАТО в недалекій перспективі. Відмовимося від централізму в управлінні. Будуть реальні політичні сили й парламент, президент виконуватиме чітко свої функції. Ми остаточно повернемося до витоків. Українське суспільство історично демократичне. Самодержавіє тут не проходить. Нам підходить парламентська дискусія. Із чубленням і сварками, але ми так виробляємо спільну лінію.
Паралельно добіжить кінця історія нашого північно-східного сусіда. Ми допоможемо. І коли на місці штучної імперії виникнуть цивілізовані держави, весь північноатлантичний і постросійський простір стане праобразом нової конструкції від Ванкувера до Владивостока. Де будуть безпека, повага до прав людини, економічне зростання.
"Починали з нічого — дві кімнати, стіл, зламаний стілець"
Володимир Огризко народився 1956-го в Києві. Закінчив Університет ім. Тараса Шевченка, спеціаліст із міжнародних відносин. Кандидат історичних наук, володіє німецькою й англійською мовами.
У 1992–1993 роках — радник посольства України в Німеччині.
— На початку незалежності в нас не було жодного посольства, — розповідає Володимир Огризко. — Нас відрядили в Німеччину розбудовувати дипломатичну присутність. Надали дві кімнати. Пам'ятаю як зараз: стіл, зламаний стілець. Так було всюди. Ми починали з нічого, з порожнього місця. За першим рішенням Мінфіну, наша зарплата була вищою, ніж у російських дипломатів. Вони до нас приходили і казали: "Я Петренко Петро, українець, гарно ставлюся до Української держави. Можливо, домовимося?" Ми гордо казали: "Ви нам не підходите".
1999–2004-го — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Австрії та постійний представник при міжнародних організаціях у Відні. Рік був послом з особливих доручень Управління євроатлантичної співпраці МЗС України. У 2007–2009 роках — міністр закордонних справ.
Працював першим заступником секретаря Ради національної безпеки й оборони. Подав у відставку 23 лютого 2010-го, за два дні до інавгурації Віктора Януковича. 18 лютого 2014-го виступив із відкритим "Зверненням до лідерів Європи та США, які ще в змозі діяти". Звинуватив уряди західних країн у бездіяльності під час злочинів режиму Януковича проти власного народу.
Керує Центром дослідження Росії. Входить до стратегічної ради Руху опору капітуляції.
Одружений, троє дорослих дітей також працюють у сфері міжнародних відносин.
Олег РИБАЧУК, голова Центру спільних дій. У рамках проєкту #укрдерждовгобуд до 30‑ї річниці Незалежності провів серію інтерв'ю про становлення Української держави й інститутів влади
5 
1
Коментарі