"Я пам"ятаю той день, як сьогодні. Леонід Кучма мене викликав до себе в кабінет. Він був у жахливому стані, він навіть не кричав. Просто сказав мені: "Як ви могли мене зрадити?" — розповідав "ГПУ" Володимир Шепель, 58 років, генерал-лейтенант.
З 1999-го по 2001-й він працював начальником Управління державної охорони України. Саме Шепель був безпосереднім керівником майора Мельниченка, коли почався "касетний скандал".
Поговорити з "ГПУ" головний охоронець Кучми погодився у ресторані готелю "Національний". Володимир Шепель — статечний чоловік офіцерської виправки зі стомленим обличчям. До Києва з Ялти він приїхав на авто. Його запросила парламентська комісія, яка розглядає "касетний скандал". У столиці має власну квартиру, де зараз і зупинився.
Кримчанин, він одразу попередив, що йому важко говорити українською. Весь час хвилювався, навіть прізвище Кучми промовляв з наголосом то на першому, то на другому складі. Але завжди — з повагою.
— Кучма дізнався про факт прослуховування, коли Мороз про це сказав у Верховній Раді. Того дня я знаходився там, бо мало розглядатися питання про бюджет нашого управління. Я не знав, що робити, мені здавалося, що це якийсь нічний кошмар. Тоді Мороз сказав, що це працівник СБУ. Але коли показали на табло фото, я впізнав Мельниченка. На той час він уже був за кордоном. За два тижні до цих подій він подав рапорт. Ми його звільнили десь 7 листопада. Я не знав, як тепер повернутися в управління, дивитися в очі своїм підлеглим і Леоніду Кучмі. Вчинок однієї людини відобразився на репутації двох тисяч чоловік, які працювали в управлінні. Звісно, що я мусив покарати когось. Було звільнено більше 20 осіб: тих, хто його (Мельниченка. — "ГПУ") приймав на роботу, тих, хто з ним співпрацював.
Було звільнено більше 20 осіб
Яка була атмосфера в управлінні після заяви Мельниченка?
— Наші кабінети почали прослуховувати. На всіх наступних заходах люди не могли довіряти один одному — це було надзвичайно тяжко. Леонід Кучма тоді страшно переживав. Він неодноразово мені говорив, що ніякого наказу про вбивство не давав. Так, він дуже емоційна, експресивна, різка людина. Він може кричати, лаятися, але це було не в його стилі. Налякати, залякати, можливо, він і міг, але вбити — дуже в цьому сумніваюся.
Ви боялися звільнення?
— Ні. Це тоді вже не мало ніякого значення. Мені було просто дуже соромно як офіцеру. І Литвина, і Кучму я тоді просив дозволити написати рапорт на звільнення, щоб усю провину звалили на мене. Я сподівався, що це якось згладить скандал. Морально був готовий, що повинен нести відповідальність. Кучма мені тоді сказав: "Що ти тепер будеш звільнятися — це вже не допоможе. Розгрібай це лайно, в яке ми всі влізли".
10 лютого 2001 року на засіданні Ради національної безпеки було прийнято рішення звільнити мене і тодішнього голову СБУ Леоніда Деркача. Потім я довго знаходився у розпорядженні (в очікуванні іншої посади. — "ГПУ"), пізніше більше двох років працював представником СБУ в Інтерполі.
Як міг Мельниченко підкласти диктофон?
— Нехай один раз він міг підсунути той диктофон. Це малоймовірно, але припустимо. Але ж наступного дня він повинен був забрати його. А це було нереально зробити — він ходив в кабінет один раз на три дні. Хтось би мусив це помітити.
Обстеження кабінету проводилося завжди ванці до приїзду президента. Кучма приїжджав на роботу, як правило, одразу після восьмої. До цього часу мав бути складений акт про те, що вибухонебезпечних пристроїв і жучків у кабінеті не виявлено.
Є спеціальна інструкція про проведення оперативно-технічних обстежень приміщення, де знаходиться президент або інші люди під охороною. На той період, у 2000 році, у нас під охороною перебувала 21 людина. Згідно з цією інструкцією, у кабінет президента України могли зайти лише група у складі співробітника підрозділу особистої охорони, секретар приймальні президента, прибиральниця, співробітник оперативно-технічного підрозділу, приставлений до цієї групи. Плюс ще періодично приходили співробітники, які перевіряли роботу телефонів, спецзв"язку та інше.
Якщо хто-небудь і знав про ці механізми, то це — лише перші люди СБУ
В обов"язки Мельниченка входило пошук у приміщенні вибухонебезпечних предметів і пошук жучків. Ті технічні ресурси, які були в нас у користуванні, не дозволяли нам у повному обсязі проводити заходи по захисту інформації, яка виходила з кабінету. За технічний захист відповідало СБУ. Протягом щоденних перевірок кабінету наше завдання було суто візуально визначити, чи є там нові предмети, які можуть бути небезпечними для президента.
Коли група знаходиться у кабінеті, вони всі перебувають у полі зору один одного. Ми використовували 5-7 людей. Вони одночасно заходили до кабінету президента. Ці люди щодня мінялися. Таким чином протягом тижня до кабінету могло зайти до 20 осіб плюс працівники управління урядового або президентського зв"язку. Один раз на місяць СБУ проводило перевірку по поглибленому пошуку жучків у кабінеті президента.
Скоріш за все, Леоніда Кучму прослуховували через кабельні шляхи, до яких доступ мали лише співробітники СБУ, — каже генерал-лейтенант Володимир Шепель. — Якось перший президент Леонід Кравчук заявив, що він знає про прослуховування його кабінету. Ще тоді, коли в цій будівлі був ЦК Компартії України. Я вважаю, що якимось чином комусь вдалося реанімувати техніку, яка була в цьому кабінеті закладена ще за часів КДБ.
Якщо хто-небудь і знав про ці механізми, то це — лише перші люди СБУ, і то не більше однієї-двох осіб.
Як Мельниченко почав у вас працювати?
— Він потрапив до управління охорони після закінчення Київського військо-технічного училища інженерів зв"язку. Нам для роботи в технічно-оперативному відділі не вистачало технарів. Миколу Мельниченка до підрозділу особистої охорони було запрошено у 1996 році. Звісно, що всіх, хто до нас потрапляв, ми перевіряли. Співбесіда, анкета, перевірка знань, родичів, близьких, друзів, знайомих.
В анкеті Мельниченко приховав, що є носієм секретної інформації
Микола Мельниченко — це помилка наша і СБУ. Особисто я його не наймав. Коли прийшов, він уже працював. Микола був старшим офіцером оперативно-технічного відділу і прикомандирований був до підрозділу особистої охорони президента. Єдине, чим Мельниченко вирізнявся з-поміж інших — це те, що він був тихіше води, нижче трави. Він був із тих, кому хотілося зняти і віддати сорочку.
Як Мельниченко потрапив закордон?
— У жовтні мій заступник з кадрів доповів, що наш співробітник, який має вислугу 18 з половиною років, хоче звільнитися за сімейними обставинами. Військовослужбовець має право піти на пенсію, маючи 20 років вислуги. Зважаючи на те, що наші підрозділи мають пільги, нам рахують один рік за півтора. Йому потрібно було ще рік прослужити, і він би отримав пенсію.
Я викликав Мельниченко на бесіду. Він тоді написав два рапорти. Перший — на звільнення за сімейними обставинам, а другий — на дозвіл отримати закордонний паспорт. Сказав, що у нього дуже хвора мама, й він хоче за нею доглядати. Хоча у сім"ї він — не один. Щодо закордонного паспорта, він мені відповів, що хоче поїхати на стажування закордон на три місяці. Таку пропозицію він отримав від знайомих-фірмачів. Я звільнив його не за сімейними обставинами, а у зв"язку з розривом контракту як того, хто порушив його умови. Категорично заборонив видавати закордонний паспорт. Він же обдурив свого товариша у СБУ і паспорт отримав. За ним він потім і виїхав, ніби як у туристичну поїздку. В анкеті Мельниченко приховав, що є носієм секретної інформації.
Володимиру Шепелю доводилося охороняти не лише Кучму. Він пам"ятає і часи прем"єрства Ющенка.
— Кучма карав нас за якісь маленькі ляпсуси тим, що міг покрити матом. Він знав правила поведінки людини під охороною і ретельно їх дотримувався. Кучма завжди говорив: де він буде і з ким, скільки часу там проведе. Це те, що ми були повинні знати.
Віктор Ющенко в цьому плані більш безвідповідальний. Він завжди просто казав: поїхали. Куди поїхали? Хто там буде? Це просто збивало з ніг охоронців і всю службу.
Данилович завжди був дуже дисциплінований, пунктуальний до неподобства
Думаю, зараз Віктор Ющенко залишився таким самим. Його завжди було важко охороняти. Я пам"ятаю 2000 рік, коли він ще був прем"єр-міністром. Коли ми кудись летіли, то останнім в аеропорт приїжджав Ющенко. Кучма вже стоїть чекає, а того ще нема. Данилович у цьому розумінні завжди був дуже дисциплінований, пунктуальний до неподобства.
Ми якось у Криму були на дев"ятій дачі. О десятій ранку покладання квітів на площі Нахімова у Севастополі. Залишається тридцять хвилин до початку. Кучма сказав: якщо запізнитесь, зніму голову. Ми їхали 200 кілометрів на годину. Дві міліцейські машини, які нас супроводжували, закипіли. Але ми приїхали за хвилину до десятої. Я це назавжди запам"ятав.
З Володимиром Шепелем проговорили півтори години. Увесь час він витирав очі носовою хусткою. І вже незручно було запитати, чому сльозяться у нього очі: від образи, чи, може, від хвороби. В результаті "касетного скандалу" він переніс операцію на серці. Зараз у нього цукровий діабет. Але сказав:
— Я вірю, що Мельниченка все ж таки викриють.
1 
1
Коментарі