"Кличко не викликає огиди у будь-якому регіоні"

 

— Перевіряю свій інтелект і наскільки він знизився. Адже з 25 років людина починає його втрачати, — каже 63-річний Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології Академії наук. Бере книжку з тестами зі столу, заваленого паперами. За спиною на стіні — фотографії та почесні грамоти його колеги і покійної дружини Наталії Паніної. Найбільша світлина — вечірнього Бруклінського мосту. Це один із найстаріших висячих мостів у США і символ міста Нью-Йорк.

Щороку ви проводите моніторинг настроїв суспільства. Як вони змінилися?

— Людям обіцяли покращення, ті його не відчувають, то і настрої погіршуються. Це спостерігаємо останні три роки. Водночас за 2013-й суттєво підвищилася кількість тих, хто підтримує європейську інтеграцію. Тут два визначальні чинники. Перший: сигнал влади прибічникам, що вони тепер — європейці. Другий: реакція на те, як Москва сприйняла заяви України про асоціацію з ЄС. Значну роль відіграв російський шантаж. Для багатьох це стає пересторогою. Розуміють: як приєднаємося до Митного союзу, будь-який самостійний крок викликатиме подібну реакцію.

Що змінилося з 1991 року?

— Думали, стали незалежні, нарешті будемо самі себе годувати. Потім виявилося, що самостійність накрилася соціальною, економічною кризою. В середині 1990-х Україна втратила 60 відсотків економічного потенціалу. Ще й досі не відновили той рівень. Ми в цьому унікальні, бо наші сусіди це вже зробили.

Але й бажати за цей час ми стали більшого. Мінімальна пенсія — близько тисячі гривень. І якщо немає інших джерел виживання, то це викликає невдоволення. Це значно менше, ніж було за радянських ­часів.

Невдоволення викликають лише матеріальні проблеми?

— Ні, але матеріальні — насамперед. Людей дратує безлад у країні. Закон не діє. Правосуддя підконтрольне владі. Це є одним із чинників, що готові підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом.

Нашу країну на Заході називають "схоплена". Держава, яку прихопили окремі клани і використовують у власних цілях. Так живуть африканські країни, в Латинській Америці. Нас це не влаштовує, бо маємо інший досвід, рівень освіти й геополітичне становище. Ми все ж таки в Європі. Можна обрати звичний для менталітету українців Митний союз і остаточно поховати надію на зміни. Станемо євразійцями. Або — потрапити в інший простір, де 500 мільйонів людей мають гідні умови існування. І вже там пробувати змінюватися.

Про що мріють українці?

— Мрій три: високий рівень добробуту, щастя і благополуччя дітей, міцне здоров'я та можливість його підтримувати. За психотипом ми — європейці. Оцінюємо себе і своє життя за критерієм — чого досягли. Молодь, крім цього, хоче ще й світ побачити.

Багаті українці щасливіші за бідних?

— Багаті — найщасливіші, середній клас — менш щасливий, а бідні — найнещасніші. В Україні, якщо немає грошей, то не можна навіть хворіти. Хіба що до терапевта сходити. Від застуди, може, й вилікують.

Мрії українців змінюються?

— Ні. Є дослідження 1980‑х. Тоді були зовсім інші українці, однак мали ті самі три мрії. Але нам погано вдається робити щось, щоб вони збувалися. Ми не маємо традиції активізму — облаштовувати світ навколо себе.

Чому не вдається реалізовувати мрії?

— Для цього потрібна не лише власна воля, але й інфраструктура, якої у нас немає. От ми хотіли б виграти чемпіонат світу з футболу, але досі не можемо забезпечити належну інфраструктуру. Хоч грошей у футбол вкладають багато.

Євген Іванович відчиняє вікно й закурює "Вінстон".

Різні соцопитування показують, що люди симпатизують Віталієві Кличку. Які надії покладають на нього?

— Серед опозиціонерів Кличко має найбільшу підтримку. Ні він, ні його партія не були при владі. Кличко не викликає огиди у будь-якому регіоні. Некорумпований, мільйони отримав прозоро. Чемпіон світу. Створив партію, провів у Верховну Раду і, на відміну від "Батьківщини", не має "тушок". Кличко — втілення реалізації української мрії. Продемонстрував, як можна стати найпопулярнішим, найуспішнішим. Можливо, покаже це на прикладі всієї ­країни.

Які настрої будуть перед президентськими виборами?

— Завжди панує очікування на зміни. Був єдиний випадок, коли двічі проголосували — за Кучму. Але тільки тому, що вдалося реалізувати сценарій Кучма або Симоненко. Від комуністів стомилися.

Якої влади хочуть українці?

— Щоб ними керувала людина, яка розуміла б, що є найманим менеджером. Щоб вона справді покращувала ситуацію. Українці цінують демократію. Тому змінюють владу, яка порушує її. Чого Кучму так не любили? Бо вважали, що суттєво починає обмежувати демократію. Те ж буде з Януковичем.

Такі лідери є?

— Так. Хоча б той же Кличко. Він — менеджер.

Що загрожує Україні?

— Що ми маємо після Радянського Союзу? Певну інфраструктуру, певні навички управління, певний бюрократичний апарат. З кожним роком все це погіршується. Залишкова система деградує, нової не створили. Головна загроза в тому — якщо будемо так само жити й працювати наступні ­20 років, країна повністю деградує.

"Взаємне кохання — згода двох у тому, що вони більше нікому не потрібні"

Євген Головаха народився в Києві. Батьки викладали філософію. Вивчився на психолога в Московському держуніверситеті. Співавтор каузометрії — методу дослідження та моделювання життєвого шляху людини. 19 років працював в Інституті філософії. З 1991-го — в Інституті соціології Академії наук.

З дружиною соціальним психологом Наталією Паніною започаткували проект дослідження соціальних змін в українському суспільстві. Жінка померла сім років тому. Донька 43-річна Інна Головаха-Хікс — кандидат філологічних наук, фольклорист, живе в Сполучених Штатах Америки, під Вашингтоном. Зараз у декреті з донькою 2-річною Наталією. Ще є 17-річна Вікторія та 13-річний Вільям. Євген Іванович літає до них двічі-тричі на рік.

Працює над словниками. Позаторік видав "Альтернативний ґендерний словник", де "амур — єдиний стрілeць, чия влучність сприяла не припиненню, а відтворенню життя", "взаємне кохання — згода двох у тому, що вони більше нікому не потрібні", "дружина — жінка, приречена все життя стежити не так за собою, як за чоловіком". Також написав "Альтернативний соціологічний словник".

×