"Я давно на пенсію пішла б, але односельці не пускають. Кажуть: "Як вас у клубі не буде, село замре", — говорить 71-річна Катерина Стеців, мати народного депутата від Партії регіонів Ганни Герман.

Катерина Григорівна живе в селі Колодруби Миколаївського району на Львівщині. 52 роки завідує сільським клубом. Її кабінет на першому поверсі колишньої колгоспної контори, поряд із актовим залом.

Катерина Стеців веде гуртки рукоділля, вокальний, театральний.

— Найбільше люблю збирати народні пісні. Коли молодшою була, усі навколишні села обходила. Записую їх в альбом для фотографій, — гортає розмальовані квітами сторінки.

Запрошує додому. Жінка живе сама в невеликій дерев"яній хаті, обкладеній шифером.

— Я сюди за невістку прийшла, — каже вона. — Через дорогу маю земельну ділянку. Доньки хочуть збудувати на ній дачу — одну на всіх. А мені й цієї хатки вистачить.

На стінах, обкладених вагонкою, висять картини із трояндами, образи в рушниках. Підвіконня застелені лісовим мохом і безсмертниками — щоб через вікна не потрапляли волога і холод. Над сервантом — три портрети старшої доньки Ганни.

— Ганю я найрідше бачу. Приїжджає на великі свята, на мій день народження і на Катерини. Улітку, коли відпустку має, вбирається у широку спідницю і боса жене корову пасти, — усміхається жінка. — Каже, у Києві мусить завжди пристойно виглядати, а тут можна собою бути. Чоловік Сергій, діти — Микола і Ромчик — завжди з нею. Миколі 26. Торік він одружився з киянкою Валентиною. Скоро зроблять мене прабабцею. А Ромчик у 9-му класі вчиться.

У Катерини Стеців є ще двоє доньок — 45-річна Люба та Люся, 38 років. Вони з родинами живуть у Львові. Любов Бокало виховує двох синів — 24-річного Олега і Тараса, 18 років. Вона — вчителька російської мови та літератури. Люся Юзич має 18-річного сина Григорія та доньку Дарину, 5 років. Вона, як і Ганна, закінчила факультет журналістики Львівського університету. Чоловіки обох жінок займаються бізнесом, мають власні фірми.

Господиня приносить із кухні голубці, бульйон, холодець і "Олів"є". Із серванту дістає шампанське.

— Їжте, дітоньки, ви ж з дороги, голодні, — припрошує до столу.

Коли Катерині Григорівні було 33 роки, вона залишилася вдовою із трьома дітьми. Її чоловік Микола помер від інфаркту. Ганні тоді було 14 років, Любі — 11, Люсі — 4.

— Він у Пустомитах на сільгосптехніці трактористом працював. Щось там посварився по роботі. Видно, узяв собі то сильно до серця, — зітхає господиня. — Мріяв в університеті вчитися. Але не міг, бо в молоді роки служив в УПА. Дуже акуратний був. У його тракторі білі фіранки висіли. А руки й одяг чистими були, наче не тракторист, а інженер. Діти його любили. Я навіть ревнувала — здавалося, що люблять його більше, ніж мене.

Зізнається, що тяжко перенесла смерть чоловіка.

— Рік ні пісень, ні веселих балачок слухати не могла, — згадує. — Закривалася в кабінеті й писала вірші про свою сумну долю. Ганя теж переживала. Після похорону біля батькової фотографії в альбомі написала: "Коли помирає одна половина, діти втрачають половину життя". Вона бачила, що я сама не своя ходжу — боялася, що й мене втратити може. Якось прокинулася серед ночі й побачила, що я плачу. У селі тоді через поламку світла не було. Вона запалила свічку й до ранку читала мені книжки.

Для єдиного сина вони хотіли багатої невістки. Але мене гарно прийняли

Катерина і Микола виросли в одному селі. Батько Катерини Григорій очолював бригаду будівельників у колгоспі, а мати була свинаркою. Крім Катерини, у родині було шестеро дітей.

— А Стеціви були багачами, — каже господиня. — Свекор Петро мав багато поля, у церкві обслуговував, був начитаний. Свекруха Теодозія — кравчиня, усе село обшивала. Для єдиного сина вони хотіли багатої невістки. Але мене гарно прийняли. Свекруха моїх доньок вибавила. Одною ногою шила на машинці, а другою дітей колисала. Коли дівчатка засинали, бігла в ліс дрова збирати і пічку топила.

Катерина вийшла заміж у 18 років. Народила двох первістків-близнюків — Володю та Олега. Володя з"явився на світ кволим і помер за два місяці. Через сім місяців не стало його брата.

— Олежик ріс здоровим хлопчиком, — смутніє жінка. — Коли мав 9 місяців, захворів на запалення легенів. В амбулаторії ліків не було. У дитини 41 температури, а фельдшерка йому гірчичники ставила.

За два роки народилася Ганна.

— Я хотіла її Галею назвати. А куми прийшли з церкви і сказали, що священик охрестив дитину Ганною, — розповідає. — Але я і в селі її дотепер Галею звемо.

Коли чоловік Катерини помер, глядіти дітей допомагала свекруха.

— Я всього 70 рублів заробляла. Мусила і поле обробляти, і господарку тримати — корову, свиню. Коли діти в інститути пішли вчитися, ще тяжче стало. Їм на дорогу і на книжки треба було дати. Ганя сама-самісінька собі дорогу в житті пробила. Вбила собі в голову, що на журналістику в інститут поступить, і таки свого домоглася. Щовечора вилізе на піч із лампою і читає. Я вже сварилася з нею, щоб очей не псувала, — згадує жінка.

Показує фотографії з дітьми та онуками.

— Бог обдарував на старість добрими діточками, — говорить. — Доньки як поприїжджають, понавозять усього — ніде дівати. Я шкодую, що не вмовила котрусь залишитися біля мене. Не мала часу на дітей, то хоч би онуків бавила.

1936, 3 листопада — Катерина Ганущак народилася в с. Колодруби Миколаївського р-ну Львівщини в родині бригадира
1954 — вийшла заміж за тракториста Петра Стеціва
1956 — завідує Колодрубівським клубом
1957 — поховала синів-близнят Володимира й Олега
1959 — народила Ганну, за 3 роки — Любу, за 7 — Люсю
1965 — закінчила культосвітнє училище в Самборі
1970 — поховала чоловіка
2005 — нагороджена орденом Кабміну за заслуги в культосвітній роботі
2006, 2007 — донька Ганна стає нардепом від Партії регіонів

×