Президент Петро Порошенко призупинив дію Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією. Указ підписав 17 вересня.
Сьогодні мало хто пам'ятає, яким був процес підготовки цього документа. Його підписання мало стати однією з головних подій президентства Кучми, якого обрали під гаслами "відновлення історичних зв'язків із Росією".
Договір був потрібен Леоніду Даниловичу, щоб продемонструвати, як чудово розвиваються відносини з РФ. Бажаним був і офіційний візит російського президента Бориса Єльцина до Києва. Але Кучма став президентом 1994 року, а Єльцин приїхав тільки 1997-го. Три роки Москва шантажувала українську владу укладенням "великого" договору.
Єльцин знав, як сильно Кучма зацікавлений у його візиті. І Кремль об'єднав укладення "великого" договору з підписанням угоди про статус Чорноморського флоту РФ у Севастополі. Без неї Єльцин не хотів ні в Київ їхати, ні договір підписувати. На певному етапі переговорів російська сторона навіть відмовилася вносити в документ пункт про взаємне визнання територіальної цілісності. Українська делегація зрозуміла, що без угоди по флоту "великого" договору не буде. Тому вирішили піти на серйозну поступку. Тим більше, вдалося домовитися про розміщення російського флоту в Севастополі не навічно, хоч спершу бажання Кремля було таким. В обмін президент РФ погодився і з територіальною цілісністю України, і з підписанням "великого" договору, і в Київ прибути.
Лише через 20 років ми зрозуміли, яку бомбу заклала ця єльцинська комбінація під майбутнє України. Саме ті можливості, які отримав Чорноморський флот Росії в Севастополі, дозволили Кремлю перетворити свою військову базу на центр анексії Криму. А через визнання територіальної цілісності України Москва холоднокровно переступила.
Інакше й бути не могло. Документи, які з'являються не в результаті взаєморозуміння та компромісу, а як дітище шантажу, не можуть нікого захистити і примирити. Вони не здатні зупинити агресію й насильство. Не мають жодного відношення до своєї назви. Дружби, співпраці та партнерства між Україною й Росією не було з 1999 року. Було лише прагнення підпорядкувати з одного боку і бажання відбитися (або підкоритися, коли до влади приходили прихильники Кремля) — з іншого.
Формально останній цвях у труну "великого" договору забив Петро Порошенко. Однак сумнівна честь вгатити найбільший "білокам'яний" гвіздок усе ж належить людині, котра вирішила 2014 року цей договір розтоптати, — Володимиру Путіну.
3 
35413
Коментарі