"Чиновники обласного та районного рівнів уже мають по 10-15 тисяч гектарів"

 

Нардеп від "Батьківщини" 42-річний Ігор Бриченко повільно виходить із парламентської зали. На обличчі виступив піт.

— 5 годин чергував біля трибуни, — витирає рукавом лоба. — У нас по черзі все розписано. Я з дев'ятої до другої. Що зробиш? Треба, щоб голосували особисто.

Бриченко — власник фірми "Агросвіт", що вирощує овочі. Обрався за мажоритарним округом №130 на Миколаївщині. Здобув 42% голосів виборців.

Підіймаємося на третій поверх. Бриченко сідає, кладе руки на стіл і зітхає.

— Серце болить від усього цього. Чогось у сільських і міських радах депутати голосують самі за себе, руками. Нема в них ні кнопок, ні обладнаної зали. А у Верховній Раді 40-50 чоловік приймають всі життєво важливі рішення: Пенсійну реформу, зміни до Конституції, бюджет і так далі.

Яким було враження від перших днів роботи в Раді?

— У перший день був шок — і блокування, і "тушки" Табалови, і "свободівці" з парканом. Така боротьба, навіть фізична. Спочатку не міг зрозуміти, як це? Але потім усвідомив, шо ніхто нас не чує, по-іншому нічого не добитися.

У Бриченка двічі дзвонить мобільний. Розмовляє російською.

Що кажуть виборці?

— Народ після виборів ще більш став цікавитися, що в Раді, спостерігає. В селі ж проблеми одні й ті самі: худоба, вода, освітлення, дороги, цін на газ і електрику, пустий гаманець. Людина в селі виживає. Особливо пенсіонери, молодь. Вивчилися, повернулися в село, а роботи нема. Це людей штовхає на крайнощі — в п'янство.

Яка першорядна проблема для селян?

— Тваринництво занепадає, нерентабельне. Молоді навіть не хочуть цим займатися. Зараз молоко купують по 1,4 — 1,7 гривні за літр. А треба, щоб хоча б 3-3,6 гривні було. Сьогодні по 3 гривні закуповують тільки в молочних ферм.

У якому стані аграрний сектор?

— У дуже важкому. Допомоги нема. Виробників ще й активно залучають до підтримки соціальної сфери села. Зібрали керівників підприємств і наказують: "Хлопці, треба". Вони то зерна дали, то технікою помогли, то ще щось. А великий холдинг це все не інтересує. Районні та обласні чиновники навіть носа не потикнуть у той холдинг, якщо знають, що там важна людина. Бо завтра їх у тій адміністрації не буде.

Хіба тільки дуже добрі господарі ще дотримуються сівозміни, бо на цій землі працюють по 30 і більше років. Великі аграрні структури щорічними посівами соняшника та рапсу знищують механічний склад ґрунту. Їх не цікавить, що потім. Вони працюють на свої прибутки.

Як вирішити цю проблему?

— Потрібно повернути діалог між селянином і державою. Раніше цю роль виконувала Асоціація фермерів. Шість-сім років тому це була могутня структура. Але їх потихеньку почали дробити та знищувати.

Цьогоріч у Держбюджеті передбачено значно менше коштів на дотації аграріям. Які це матиме наслідки?

— Якби ще ця дотація доходила до людей, взагалі була б красота. От дають дотацію на нетель (корова, яка чекає первістка. — "ГПУ") чи бичка по 250, чи по 500 гривень. З року в рік одне і те саме — дотації виділяють, але вони не доходять, не працюють. Значить, треба шукати варіант, щоби працювали. Зробіть вищу ціну на здане молоко і почекайте рік-два. Буде збільшуватися поголів'я і корів, і бичків. З'являться у людини гроші, то вона зможе і штани дитині купити, і костюмчик якийсь. Ще одну корову візьме.

Перш за все потребує дотацій овочівництво, садівництво. Бо на селі більше ніхто не дасть стільки робочих місць. Де посадили сад, там, по-перше, з'являються робочі місця. По-друге, продукція йде на наші ж переробні заводи — яблуко, виноград, вишня, черешня. Це дасть роботу на заводі, який розшириться.

Чи була за роки незалежності розумна державна політика у цій галузі?

— Загалом, вона розумна, але не напрацьована. Кошти застряють десь посередині між державою та селянином. Результат — неможливість придбати навіть ті самі добрива чи паливо для обробітку землі, як у 1990-х. А спекулянтам це на руку. Вони міняли всі необхідні фермеру ресурси на продукцію, яку оцінювали по занижених цінах.

Що найперше варто зробити?

— Мати совість. Потім треба вирішити питання  з великими монополіями, бо вони просто поглинуть село й дрібного виробника. Одна з пропозицій — ввести податок на кожен гектар. Це зробить всіх рівними. Бо зараз у одних є пільги, а в інших немає. Хтось вирощує, а хтось податок на додану вартість отримує (експортерам продукції, наприклад зерна, держава повертає ПДВ. — "ГПУ").

У Миколаївській області в Новобузькому районі, де трохи більше 4 тисяч гектарів ріллі, збір до бюджету від податку на землю — 2,5 мільйона гривень. Якщо був би податок за кожен гектар, наприклад, 100 гривень, бюджету надходили б 9,5 мільйона. Платили б усі, і одноосібники, і фермери, і агрохолдинги. Сьогодні ті, в кого 10-15 гектарів, часто ніяких податків не платять. Кажуть, що не вирощують, що збиткові.

Коли ці монополії так розрослися?

— Після кризи 2008-2009 років багато хто з великого бізнесу, металу, хімії, нафтової переробки почали інвестувати в аграрний сектор. Він показував зростання, бо більшою мірою орієнтується на експорт. Сьогодні вони мають по 300-400 тисяч гектарів.

Яка принципова умова проведення земельної реформи?

— Перекосів було багато. Спочатку землю поділили так, що паї не всім дісталися. Не отримали сільські вчителі, вихователі, інші. Зараз же головне, що цей пай має коштувати нормальних дєнєг.

Це скільки?

— Ціну треба прирівняти до європейської — в середньому 7 — 10 тисяч доларів чи євро за гектар. У цих межах. Це буде нормальна ціна.

Це має бути законодавчо врегульовано?

— Так. Інакше розведуть селянина, як сталося з сертифікатною приватизацією. Хтось залишився з металургійним заводом, а всі інші — з папірцями. Землю уже купляють. За копійку. Беруть начебто у довгострокову оренду на 40-50 років. Але все прописано так, що ти просто вже можеш забути за той пай. От є у жінки пай, але їй треба гроші на навчання дитини, або, не дай Бог, горе яке случилося, якась болячка. Вона і йде на крайнощі та продає цю землю. Має мізер. Не може допомогти дитині чи собі, і землі вже нема. Земля опиняється незрозуміло в кого.

Чому олігархи не купуватимуть землю по 10 тисяч доларів за гектар?

— Земля їм потрібна лише, щоб купити за 200-300 доларів, а продати за 10 тисяч. Більше ніде так не заробиш.

Скільки продавати в "одні руки"?

— Для нормального існування господарства потрібно від тисячі до 3 тисяч гектарів. У Європі величезних господарств — одиниці. Загалом люди мають від 15 гектарів до 50 тисяч. А у нас по 450 тисяч. Навіть чиновники обласного та районного рівнів уже мають по 10-15 тисяч гектарів. Це ж не нормально.

Аграрний бізнес найбільш тінізований?

— Сільське господарство заганяють у тінь. Створюють такі схеми, що ти будеш від когось залежати. Їх дуже багато. Можна згадати ті ж самі державні квоти на експорт зерна.

×