Детально обговорювати кожен із 15 пунктів мирного плану президента України Петра Порошенка, на мій погляд, безглуздо. Тому що ситуація на Донбасі не нормалізується, доки цього не захоче Москва. А Москва цього точно не хоче. Це підтверджує заява міністра закордонних справ Лаврова 22 червня під час телефонної розмови з держсекретарем США Керрі.
Лаврову не подобається план Порошенка. Цей план, на думку Лаврова, схожий на ультиматум.
А на мою думку, на ультиматум значно більше схожа заява Лаврова. А Лавров, по-моєму, все більше схожий на Ріббентропа.
А ситуація на російсько-українському кордоні все більше нагадує ситуацію на кордоні Польщі та Німеччини в останні серпневі дні 1939‑го. Коли, незабаром після підписання пакту Молотова — Ріббентропа в Москві, німецькі спецслужби влаштували — з перевдяганням у польську військову форму — прикордонний інцидент у містечку Гляйвіц, через який почали війну проти Польщі, що незабаром переросла в Другу світову.
Прикордонний пропускний пункт "Ізварине" на російсько-українському кордоні відомий російський політолог Гліб Павловський називав "нашим Гляйвіцем".
Але навіть не проводячи небезпечних історичних паралелей, неможливо не бачити, як ситуація загострюється. Знову оголошена найвища інспекція боєготовності Центрального військового округу Росії, знову концентрація військ поблизу українського кордону, а тепер ще додалося і щось нове, небувало тривожне: все частіше чути повідомлення про те, що у бойовиків з'являються танки, БТРи, "Гради" та інша важка техніка. Або хтось ще вірить, що сепаратисти купують усе це в одному з прикордонних сільських універмагів?
Чому — особливо на тлі всього цього — заява міністра Лаврова видається мені ультиматумом?
Тому що він говорить, що врегулювання неможливе "без припинення бойових дій і встановлення всеосяжного, а не тимчасового перемир'я, і головне — початку прямих переговорів української влади з тими, хто реально контролює ситуацію в південно-східних регіонах".
Тобто, Москва висуває Києву жорстку і свідомо неприйнятну вимогу: по суті, визнати повноправною стороною переговорів усіх цих "народних губернаторів", усіх цих гіркіних, бісів, абверів, пушиліних, бородаїв, усіх цих самонагороджених георгіївських кавалерів і самопроголошених офіцерами ряджених козаків, весь цей набрід, який продовжує стікатися на Донбас з усього пострадянського простору.
Іншими словами, мета — забезпечити легітимність донбаським заколотникам-сепаратистам, яким Москва надає політичну, військову, інформаційну та пропагандистську підтримку. Тобто, кажучи мовою міжнародного права, визнання де-факто — за яким, як очевидно сподіваються в Кремлі, дивись, коли-небудь піде визнання де-юре. Все заради одного — заради підтримки нестабільності в Україні. Це, схоже, перетворюється на особистий "хрестовий похід" Володимира Путіна проти непокірних українців.
Доки це не припиниться, боюся, план Порошенка може не спрацювати.
І тут багато залежить від відповіді на запитання: чи зважаться США і Євросоюз переступити через спокусливі російські інвестиції в лондонську нерухомість, через чималі інтереси німецьких концернів на російському ринку і, в разі необхідності, ввести проти Кремля санкції наступного, більш серйозного рівня? Чиї лаври — Черчилля або Чемберлена з Деладьє — планують пожинати Обама, Меркель, Олланд і Камерон? Чи готові вони, кажучи словами того ж Черчилля, обираючи між війною і ганьбою, обрати ганьбу, але в підсумку отримати і ганьбу, і війну?
3 
1
Коментарі