Віктор Черномирдін на інтерв"ю трохи запізнюється — у нього відвідувачі. Нарешті приходить. Одягнутий офіційно. Перед входом до просторої зали для прийому гостей у Посольстві Росії замовляє чай.
— Только не в пакетиках, — наказує.
Заходить, з усіма вітається за руку. Сідаємо за довгий стіл. Черномирдін — під портретом президента Путіна. Бере "Газету по-українськи". Читає заголовок на першій сторінці: "Юлію Тимошенко називаю мамою".
— Кто ж это ее так? А, это зять ее... Вот этот лохматый? — вдає щире здивування.
Розмовляємо російською.
Ви читаєте українською?
— Я й розмовляю трохи, все розумію. Перекладач не потрібен. Це коли вже серйозні переговори йдуть, тоді звичайно. Хоча українська мова різна ж. Іноді не помічаєш, що це українська. Але на заході мова зовсім інша.
Як російського посла приймають у Західній Україні?
— Нічого поганого ніколи не помічав. Ось недавно відпочивав два тижні в Івано-Франківській області. Трохи містами поїздив, в Долині був на компресорному і газопереробному заводах. По магазинах ходив, з бабусями розмовляв, білі гриби купував. Більшість пізнає, але ніхто нічого поганого не сказав. Я російською розмовляю — і зі мною російською. Та й взагалі в Україні ні від кого грубого слова не чув. І нічого такого не відчував, хоча я людина чутлива.
Моя теща лише українською говорила
Стільки часу вже працюєте послом в Україні. Додому не тягне?
— Додому?! — здивовано перепитує. Сміється. — Тягне, звичайно. Але робота є робота, сумувати ніколи. Тим більше, що Україна не дуже від Росії і відрізняється. Усе тут звичне, близький менталітет людей. Я часто буваю в Німеччині — ось там точно відчуваєш себе чужим. Навіть якби й мову знав, все одно. А тут...
Село в нас було двомовне, а школа одна, — згадує дитинство. — Я вчився і дружив з українськими хлопцями. Моя теща лише українською говорила. Вона по-українськи — а я по-російськи. Коли діти маленькими були і з нею залишалися — теж українською розмовляли.
Під час інтерв"ю відомий своїм гумором і вмінням легко й влучно висловлюватися Черномирдін виглядає зосередженим, серйозним. У масивному металевому підстаканнику йому приносять склянку чаю.
Колись ви сказали, що, крім України, нікуди більше послом не поїхали б...
— І зараз можу це сказати! Мені не треба було тоді робити якусь кар"єру. Президент запропонував поїхати в Україну, коли я депутатом був. Сказав: ти добре знаєш і Україну, і Росію. Це справді так. До того ж, я розумію, як багато значать наші відносини. Легко спілкуюся з обома президентами — що тоді, що тепер.
І з Віктором Андрійовичем у мене немає проблем. Коли питання виникають, я дзвоню — він завжди приймає. Але не надокучаю. Навіть Леоніда Даниловича через дрібниці не турбував, хоча ми й у дружніх стосунках. Він сам дзвонив і дзвонить: поговорити, порадитися...
А Ющенко сам дзвонить?
— Дзвонить. Але не так часто. Зрозуміло — робота президента забирає весь час.
Важко з ним зустрітися?
— Ні, абсолютно! Ніколи не було з цим проблем. Коли мені треба — в будь-який час. Відразу домовляємося про зустріч. Але тільки коли справді потрібно мені, і є можливість для зустрічі у нього.
Із Кучмою все ж таки частіше бачилися, мабуть?
— Ні, я б так не сказав. Може, частіше у вільний час. Але ненабагато.
А зараз зустрічаєтеся?
— Учора бачилися, недовго. Поздоровляли разом одного товариша з днем народження.
Про що говорили?
— Про все, але не про політику. Ми взагалі про політику рідко з ним говоримо. Я ж знаю, як він переживає за все, що відбувається — чого буду зайвий раз на мозоль наступати? Він більш все економікою переймається, хоча й політикою теж. Десятиліття становлення України при Кучмі ж відбулося. Погане було чи добре — це нехай історія розсудить. Зараз час давати оцінки ще не настав. Кучма ж свого часу з нуля все починав. Як Єльцин. А деякі гарячі голови вже беруться його судити. Пуста це справа, несерйозна.
Тимошенко не виявляла бажання зустрічатися
Кравчук після свого президентства залишився в політиці, а Кучма пішов у підпілля, інтерв"ю майже не дає. Це правильно?
— Та ще не вечір. А взагалі, в інших країнах не було такого, щоб президент ішов у депутати. У Кравчука своє бачення, він і пішов. А інші не дуже хочуть. Та й чи треба іти? — багатозначно здіймає брови. — Подумайте, що для Кучми бути зараз у політиці. Не впевнений, що його присутність буде комфортною для інших діючих політиків. Вони ж усі з-під нього вийшли. Одні були радниками, інші — помічниками, заступниками.
Який період за весь час роботи послом був для вас найважчим? Мабуть, помаранчева революція?
— Ні, чого б це? Важко було Україні, а мене це як стосувалося? Звичайно, впливало на наші відносини. Адже зміна політичного керівництва країни веде до зниження їхніх темпів, — Черномирдін починає барабанити пальцями по столу.
Тоді Росія однозначно підтримувала Януковича — дискомфорту після виборів не відчували?
— Росія не підтримувала! — підвищує голос. — У Росії деякі підтримували. А хто заборонить? Хто кому подобається — той того й підтримує. Ваші ж політики і залучали російських політологів, любителів різних виборчих схем. Утім, в Україні й американські політтехнологи працювали.
2004-го на Януковича працювали російські політтехнологи, і він програв. А з американськими став прем"єром...
— Не знаю, не в курсі... І що, він працював з американцями? І зараз працює? — Віктор Черномирдін на мить розслабляється і перестає бути серйозним.
Так. Змінився, імідж свій поліпшив...
— Це життя його змінило. Пройшовши таку м"ясорубку, як три тури президентських виборів, потім парламентські... Він пахав більше за всіх. Як керівник партії дуже багато працював. І мінявся на очах. Правильно — в позитивний бік. Але це не політтехнологи допомогли. Янукович до президентських виборів і нинішній — зовсім різні люди.
З яким із них було легше спілкуватися?
— І тоді легко знаходили спільну мову, і тепер. Плюс Януковича в тому, що він учиться. Завжди багато слухав, не соромився запитувати. Думаю, і зараз так робить.
Що думаєте про нинішнє протистояння між Ющенком і Януковичем?
— А що, у них протистояння? Не знаю. Для того, щоб знати, треба поряд з ними бути.
Хіба проблеми у стосунках президента і прем"єра не є очевидними?
— Я нічого не бачу. Читайте Конституцію, там все написано. А то починається — ось це так, а це от так... Не треба підводити керівників до того, щоб були якісь тертя. Хоча вони і в зрілій державі є. А Україна — держава молода. Без тертя не буває.
Це правда, що з прем"єром Януковичем Росії набагато краще, ніж було з прем"єром Тимошенко?
— Краще чи гірше — це залежить від того, хто як працює. Тимошенко не виявляла бажання зустрічатися. Може, через її особисті проблеми з російськими правоохоронними органами. По-людськи можна зрозуміти. Але це єдиний в історії випадок, коли діючий прем"єр України не зустрівся з російським прем"єром. Правда, вона і з іншими не зустрічалася. А от у Януковича відразу ж виникло бажання налагоджувати відносини. Уже з Фрадковим бачився. Багато комісій різних працює, міністри зустрічаються, експерти. Це й відрізняє Януковича від Тимошенко, та й від інших.
Із Кучмою більше за столом бачимося
Якось у Верховній Раді ви дуже дружелюбно з нею спілкувалися. У вас гарні стосунки?
— Нормальні. Я її раніше не знав. Хоча й пишуть, що вона газом займалася — але я ним тоді вже не займався. Познайомився з Тимошенко, коли сюди приїхав. Спілкуємося.
Яке враження вона справляє при першому знайомстві?
— Вражає, звичайно, — відпиває чаю.
Коли приїде в Україну президент Путін?
— Може, цього року, може, наступного — не знаю. Мають бути проекти угод, якісь домовленості. Президенти не можуть їхати, якщо нема про що говорити. Так не їздять.
Ось уже 15 років Україна й Росія живуть окремо, а все одно постійно виникають якісь конфлікти. Чому не можемо так, як ті ж чехи і словаки — розлучитися і жити мирно?
— Ну, чехи і словаки більше відрізняються, ніж українці і росіяни. Наші народи сильніше переплетені — і в людському плані, і у виробництві, військовій промисловості.
Тоді тим більше не має бути конфліктів і війн — газової, молочної...
— Які війни? Це не війни, а проблеми. Вони були, є й будуть.
Правда, що ви любите голубів і що в дитинстві якось продали колгоспне зерно, щоб купити парочку?
Російський посол мало не поперхнувся чаєм. Сміється. Потім пригадує пісню радянських часів.
— Все вокруг колхозное — все вокруг мое... Голубами в дитинстві захоплювався, але не професійно. От Янукович займається професійно. Я був у нього в Донецьку, бачив. Потужна голуб"ятня.
А чим зараз захоплюєтеся?
— Полюванням.
З Кучмою полювали?
— Ні, він не мисливець. Навіть коли приїздив до нього у заміську резиденцію, я ходив на полювання, а він — ні. Леонід Данилович риболовлю любить. Ми з ним більше за столом зустрічаємося: посидимо, поговоримо. Любимо разом парком гуляти. А виїздів у нас було мало. Інша річ — Віктор Федорович. От він — мисливець. Років два тому ми з ним на качок їздили в Донецьку. Зараз немає на це часу — ні в нього, ні в мене. Хоча якось говорили, що пора б і з"їздити. Янукович дуже добре стріляє, заядлий мисливець.
1938, 9 квітня — народився в селі Чорний Острог Саракташського району Оренбурзької області
1960 — робота на Орському нафтопереробному заводі
1961 — член КПРС
1966 — закінчив Куйбишевський політехнічний інститут
1973 — директор Оренбурзького газопереробного заводу
1982 — заступник міністра газової промисловості СРСР
1984 — депутат Верховної Ради СРСР
1985 — міністр газової промисловості СРСР
1986 — член ЦК КПРС
1989 — голова правління концерну "Газпром"
1992–1998 — глава уряду Російської Федерації
1999 — депутат Держдуми Росії
2001, 10 травня — призначений послом Росії в Україні.
Одружений, має двох синів
3 
1
Коментарі