Черниць Хрестовоздвиженського монастиря в Полтаві щороку організовано привозили на дільницю для голосування на вул. Лисенка в мікрорайоні Червоний Шлях. Цього року вперше монашки голосували кожна окремо.

— Наш водій прихворів, — пояснює матушка Сергія, в миру — Зінаїда.

Вона йде до дільниці після вранішньої служби. Це — з півтора кілометра. Одягнута в довгу чорну спідницю, чорну куртку, чорна хустка зав'язана під підборіддям. Сиве волосся розділене проділом.

— Думаю, треба йти, — міркує дорогою. — Рішення ж мають на основі чогось приймати. Потім скажуть, вибрали такого-сякого, а я нічого не зможу возразить, бо не участвувала. Тому мусимо проголосувати.

Говорить, у монастирі немає телебачення, газет, радіо. Запитую, як сестри визначаються зі своїм вибором.

— Я багатьох із кандидатів знаю особисто, — відповідає. — Можу вибрати, за кого голосувати. А так нас ніхто не агітірував.

Каже, заповнюватиме всі сім бюлетенів.

— Буду вести пальцем по прізвищах. За кого серце підкаже — за того й голосуватиму. Перед виборами багато молилася, щоб Господь послав людей ізбранних.

На запитання відповідає стримано.

— Мені на кожне слово треба благословіння просити, — пояснює. — У вас же є начальник, і ви його слухаєтеся. От і в нас так.

На дільницю, де колись був дитсадок, а зараз початкова школа №12, матушка Сергія приходить близько 13.00. У приміщенні черга з кількох десятків чоловік. Деякі малі діти плачуть. Задушливо.

— Оце-так так, — засмучується. — Певно, назад ітиму. Я дві години не стоятиму. В мене служба, справ багато.

Прошу працівницю дільничної комісії пропустити матушку без черги.

— Та канєшно, хай проходить, — каже жінка.

Матушці видають сім бюлетенів. Кожен із метр завдовжки. Із кабінки для голосування не виходить хвилин 15. Розкладає бюлетені на урні. Кожен складає вчетверо та просовує в отвір. За кого голосувала, казати не хоче.

— Добре, що без очереді, — говорить. — І не уявляю, як бідні люди достояться.

×