Пʼятниця, 11 серпня 2017 07:30

"Якщо Путін відступить — він більше не вожак зграї"

Автор: ТАРАС ПОДОЛЯН
  Філософ Олексій Панич: ”Закінчити російсько-українську війну зараз ніяк не можна. Доведеться чекати, коли Москві буде не до Донбасу” 
Філософ Олексій Панич: ”Закінчити російсько-українську війну зараз ніяк не можна. Доведеться чекати, коли Москві буде не до Донбасу” 

— Я постійно воюю із суто негативним образом Донбасу. Насправді він дуже строкатий, — говорить філософ 57-річний Олексій Панич.

— Там є проукраїнське, нейтральне й те, що вагається. Є таке, що голова йде обертом — учора хотіли Росію, а сьогодні вже самі не знаємо. Є ті, що вже ненавидять РФ. Є ті, що досі її тримаються. Вони, як у каюті першого класу на "Титаніку", сидять і сподіваються, що не потоне, — продовжує Олексій Панич.

Які міфи про Донбас найбільше шкодять?

— Що там — усі зрадники. Бо це підігравання ідеї відмови від регіону. Як розвалити Україну? Розсварити. Наприклад, тих, хто хоче й не хоче повертати Донбас. Якщо накрутити: люди гинуть за тих, хто того не варті — давайте це закінчувати. Це провокація. Але на неї піддаються й політсили. У "Самопомочі" лунають заклики відгородитися від Донбасу, сказати — це не наша територія, робіть там, що хочете.

Яка основна регіональна відмінність східняків?

— Донбас зациклений на великих підприємствах. Тому там люди начальствозалежні. Значно більше, ніж у Центральній чи Західній Україні. Ті, чиє виживання залежить від роботодавця, — не патріоти будь-якої нації. Вони — патріоти свого місця праці. Бо в них або є ця робота, або ніякої. Є містечко і його хазяїн. Тобі треба з ним домовлятися або жити тут не зможеш. І виїхати теж — твоє майно тут нічого не варте. Це середовище дуже піддається маніпуляціям. Чим користувалися і Росія, і донбаські олігархи. Тому після звільнення регіону малий і середній бізнес має бути пріоритетним для інвестицій.

Він більш проукраїнський?

— За Януковича приходили його люди й казали: "Перепиши на мене 60 відсотків або за місяць втратиш усе". Ця загроза зникла. Люди розуміли: прийдуть росіяни — буде не солодше. А от ті, хто сидять на шиї держави, від неї харчуються, думали, що Росія впорядкованіша й потужніша. Мовляв, із неї можна більше здобути.

Яка буде роль старих політичних еліт та олігархів регіону, коли його повернемо?

— Хто там чим буде володіти — велике питання. Зараз власність націоналізують бойовики. Тобто коли прийде Україна, з кожним об'єктом треба буде вирішувати: хто був власником, чи він залишається новим? Чи це забирає собі держава і потім наново приватизує?

Тоді бізнесмени — за Україну? Так мають бодай шанс повернути власність.

— Ті, хто не побив горщики з владою — точно. Микола Азаров (прем'єр- міністр у 2010–2014 роках. — ГПУ), Олександр Клименко (екс-міністр доходів і зборів. — ГПУ), Янукович-молодший навряд колись наважаться переступити кордон України. Не подарують їм тут. Це емігранти до кінця життя. Їхні гроші тут можуть працювати, вони самі — ні. А решта поновлюватимуть свої позиції.

Той же Рінат Ахметов (найбагатша людина України — торік його статки оцінили в $2,2 млрд. Власник компанії "Сістем кепітал менеджмент", яка контролює 90 підприємств. У травні бойовики націоналізували його вуглевидобувні та металургійні активи на окупованих територіях. — ГПУ). Які до нього претензії? Він невдало грав на суперечностях між Ро­сією та Україною. Мовляв, от вони собі чуб­ляться, а я матиму зиск від обох сторін. Врешті-решт ці дві сили зійшлися у двобої напряму й розчавили його. Тут треба було тікати на бік України або Росії. Ахметов тут сидить. І попри всі його ризикові політичні проекти, йому не пришиєш державну зраду, на відміну від Януковича. Держава Україна кримінальних претензій до нього не має. І навряд чи будуть.

Постмайданна влада досі підіграє олігархам?

— Не настільки, щоб державою керували вони. Олігархи вже не мають вирішального впливу на політику. Свого часу в Куршевелі могли зібратися кілька і сказати: "Він буде президентом, а вона не буде". І стало так, як вони перетерли між собою. Зараз хай би про що домовилися, у компанії Україна є такий акціонер — громадянське суспільство. Він має блокуючий пакет. Отже, у великого бізнесу більше немає монополії.

Серед українців немає єдності у ставленні до того, якою має бути політика держави щодо ОРДЛО, показують соцопитування. Приблизно однакова кількість громадян виступають за повну ізоляцію, економічну блокаду і за торгівлю важливими для сторін товарами, максимум гуманітарних зв'язків.

— Саме тому ситуація в такому підваженому стані. Це об'єктивно відбиває розклад сил інтересів у нашому суспільстві. Хтось зацікавлений ширше відкривати кордони, хтось — повністю їх закрити. В результаті ми їх не те, що повністю відкриваємо, і не те, що повністю закриваємо. Через них можна просочитися. Тут уже й контрабанда. Доведеться терпіти. А яке зараз може бути розв'язання? Розрубати цей гордіїв вузол ніяк не можна.

А як же Мінські угоди?

— Як укладали ці домовле­ності? Посадили ворожі сторони — Росію та Україну. І сказали: "Якщо хочете компромісу, розрядки, а не загострення, то ось сценарій. От арбітри — Франція і Німеччина". Прописали. Це ідеальний сценарій, як би воно було, якби в обох сторін була добра воля. Але в Росії — зла. Вона не прагнула миру. Навпаки. Їй цікаво накачувати напруження. Від початку було зрозуміло, що угоди вона не виконуватиме.

Тоді йдемо по кроках. Худо-бідно це вдалося. Люди гинуть, але не сотнями. Це інший рівень втрат.

Поки що для України головне — не як ці угоди виконуються, а кого світ визнає винним у їх невиконанні. Це має бути Росія. Нам це вдається. Інакше з РФ негайно зняли б санкції. Частина західного бізнесу цьому аплодувала б.

Якщо ми скасуємо Мінські угоди — Москві нічого буде втрачати. Закине з десяток батальйонних груп в ОРДЛО, і вони залізом нашу армію закидають. Навіть не вступаючи в близький контакт. Технікою, яка стріляє здалеку. Маємо не допустити великих втрат.

Тому всі сторони чекають. Є три базові сценарії, один із яких неминуче станеться. Або в Україні відбудеться щось внутрішнє, й вона так лусне, що нам буде не до відвоювання територій. Або Захід настільки впаде у розбрат, що йому буде не до підтримки України. Або Росія буде така заклопотана своїми проблемами, що забуде Донбас.

Чому РФ не виконує "Мінськ"?

— У Західному світі робити кроки назад від загострення — це нормально. Для Москви це — програш. Якщо в чомусь Путін відступить — він більше не вожак зграї. А ціла Росія тримається на феодальних стосунках особисто з Путіним. Якщо він іде в момент спаду своєї впливовості — не має легітимності призначити собі спадкоємця. А з ким тоді укладати нові васальні угоди масі місцевих князьків: Татарстан, Башкортостан, Калмикія, весь Північний Кавказ, Сибір, Далекий Схід і так далі.

Шукають у Кремлі наступника?

— Не бачу рухів, щоб Путін його активно шукав. Але сценарій прописують. Та щоб призначати наступника, треба мати достатню легітимність. А в нього виграші закінчилися. Він загнаний у глухий кут.

Чи можливе примирення між українцями та росіянами?

— Доки вони зберігають ідею Росії як імперії, неможливе. Тому що це ідея світу, на мапі якого немає незалежної України. Її можна терпіти як тимчасовий компроміс, але не більше. Цитуючи Микиту Хрущова, це розходження з аграрного питання: хто кого закопає. Або російська імперія — нас, або ми її.

Ідея Росії як імперії — це країна в теперішніх кордонах із перспективою додавання нових. Альтернатива тільки одна — це Росія, яка втрачає кордони, тобто демонтаж імперії.

У нас є свій шлях розвитку чи варто наслідувати Захід?

— Рівнятися на Захід можна і треба. Сліпо копіювати — ні. Є загальні правила, а є окремі для кожної країни. Немає двох західних держав з однаковим законодавством. Завдання — наші традиції, цінності і мораль уписати в загальні правові норми як ще один унікальний місцевий варіант.

Де нам це вже вдалося?

— Наприклад, суспільне мовлення створили на базі державних телерадіокомпаній (фінансується за бюджетні кошти, держава не має права впливати на зміст ефіру. — ГПУ). Маємо реально незалежного мовника. Аж на стільки, що влада, яка радо відрапортувала про його створення Європі, а тепер фінансує крізь зуби (за законом, мали цьогоріч отримати 1,2 млрд грн, проте закладено на 300 млн менше. — ГПУ). І менеджмент не вдалося взяти під контроль, і наглядову раду.

Що змінить суспільний мовник?

— Правила гри. Він не завжди має більшу частку ринку, але діє на ньому як камертон. За ним не стоїть жоден олігарх, якому вигідно маніпулювати вами. Є золотий стандарт якості новин. Плюс це відповідь на той попит суспільства, який не покривають олігархічні канали. Тому що їм це економічно не вигідно або це не працює на їхній політичний інтерес.

Зараз тільки починається перебудова. Перші помітні зміни будуть із вересня, системні — з наступної весни. За рік це має бути впізнаване нове обличчя.

Зараз ви читаєте новину «"Якщо Путін відступить — він більше не вожак зграї"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі